У цьому році війська зв’язку святкують своє 10-ліття. До цієї річниці підполковник Тарас Грень із Західного регіонального медіа-центру Міністерства оборони України задумав зробити серію коротких довідок про цікавих людей, що працюють у цій професії. Тарас Грень каже, що про них рідко згадують, адже люди бачать лише результат їх роботи — наприклад, винищувач у небі…
Серію фото з короткими текстівками автор розпочинає з начальника зміни радіолокаційної системи посадки старшого лейтенанта Петра Децишина.
Для тих, хто жодного разу не перетинався з авіаційними зв’язківцями, відразу скажу: радіолокаційна система посадки курсо-глісадної групи — це така собі здоровенна система локаторів завбільшки з двоповерховий особняк. Однак навіть незважаючи на її велетенські розміри, побачити цю споруду важко. Адже вона знаходиться біля самої злітної смуги і надійно вкрита від стороннього ока велетенськими земляними валами. Головне завдання людей, які працюють тут, — показати літакам, що знаходяться у повітрі, дорогу додому. Крізь хмари, дощ чи ніч примружене око локатора має бачити літаки і надійно вести їх глісадним курсом до свого аеродрому. Працювати тут довіряють лише висококласним професіоналам, людям, котрі пройшли чимало годин тренувань, які можуть служити так, щоб на цій ділянці ніколи не виникало надзвичайних ситуацій.
 |
Начальник зміни радіолокаційної системи посадки старший лейтенант Петро Децишин (на знімку) — людина надзвичайно скромна і про себе розповідає неохоче: мовляв, немає в ньому нічого видатного чи надзвичайного. Проте про свою систему він з захопленням може говорити годинами, порівнювати її з іншими, розповідати про недоліки чи переваги. Незважаючи на постійну високу температуру всередині причепа, він годинами вдивляється в зелені кола моніторів, слідкуючи за тим, щоб з них не зникла контрольна точка літака, який знаходиться у небі.
Comments are closed.