У листі мова йде про те, що наша влада нині посилає українців з «миротворчими місіями» у Ірак, колишню Югославію та Африку. Навіть попри те, що Україна немов і не бере участі в жодних військових конфліктах. Це «Поклик нації» прирівнює до того, що робилося в Радянському Союзі, коли у 1979?1989 роках з такою ж миротворчою місією відправляли нашу молодь в Афганістан. Звідти ж вони поверталися інвалідами.
Солдат афганської війни Василь Воробець у листі наголошує, що треба відмінити ганебну цинічну практику «законів», згідно з якими солдатам нараховують пенсію від розміру заробітної плати та стажу, адже вже у молодому віці їх було зроблено інвалідами війни та непрацездатними. На його думку, їхня пенсія має бути не менша за генеральську.
Голова «Поклику нації» Тарас Боднар розповів кілька історій про те, які іноді страшні наслідки дає участь у таких миротворчих конфліктах. А зокрема зауважив, що нам нині ще досить далеко і до Європи, і до НАТО, навіть попри те, що ми так цього прагнемо, принаймні на словах.
Окрім цього, у прес-конференції взяли участь ще два члени «Поклику нації», студенти Юрко та Денис, які запевнили присутніх, що зовсім не бажають нині йти в армію. Адже наша армія — це лише миття, прибирання та будівництво генеральських дач, а не справжнє воєнне навчання, як мало би бути. «Армія має бути армією, а не пародією на армію», — підсумував Т.?Боднар.
Відкритий лист виявився досить різким, можемо тільки припустити, що таким він і був задуманий. «Давайте не нервуйте нас, не переходіть межу дозволеності, сядьте на свої робочі місця і сьогодні прийміть відповідні закони, що вирішать численні соціальні питання інвалідів Афганської війни, чи Ви чекаєте, коли останній з нас помре», — йдеться в листі.
Копії такого листа мають бути відіслані ще й таким міжнародним організаціям, як ЮНЕСКО, Європарламент, ООН та НАТО.
Comments are closed.