Чи пам’ятаєте, відколи Франківський драмтеатр офіційно припинив іменуватися музичним? А відтоді, як отримав звання національного. Вже майже три роки.
Та водночас музики у репертуарі відчутно побільшало, пише Оксана Квітнева у Репортері.
Парадокс? Одначе слуху та співочості разом із опанованими самими акторами інструментами тут не займати! У місцевій трупі чимало професійних виконавців.
І театр оперує цими перевагами завдяки Dramma per Musica (драма для музики) у новітній «шекспіріаді», гіпнотизує акапельним співом у трилогії за творами Марії Матіос і стефаниківській «Землі», запам’ятовується характерним звучанням «Енеїди» Котляревського та чеховських «Трьох сестер», перехоплює подих гоголівським «Кабаре», дитиніє з яскравими казками, купається в нечуваній народній любові до мюзиклу «Гуцулка Ксеня», ну і, врешті, винаходить явно новий для себе жанр.
Йдеться про «різдвяні набутки» – так охарактеризували зимову прем’єру 2019-го «Коляда та й плєс… ізпреждивіка…» режисера Ростислава Держипільського. Автентичні традиції гучного святкування горян, і не лише їх одних, настільки вподобала місцева публіка та гості, що продовження не змусило чекати довго. В постановці все того ж незмінного художнього керівника та гендиректора драмтеатру цього сезону – «Гуцульське весілє».
Воно народжене просто червневого неба Верховинщини як фестивальна подія форуму Via Carpatia 2021. У жовтні прем’єра зібрала черги до театру. І вони не припиняються!
П’яте за ліком «весілє» – з переаншлагом, додатковими стільцями, захопленими глядачами, їхніми нескінченними прямими трансляціями дійства в соцмережах і захмарними компліментами. Навіть незважаючи на тривалість: чотири години. Звісно, з антрактом. Потепління за вікнами та у великій глядацькій залі пішло на користь посидючості.
Але чому так довго? По-перше, весілля в гуцулів гуляють не один день. Усі багатоденні перипетії обрядовості, описані Станіславом Вінцензом і Володимиром Шухевичем, вмістити непросто навіть у кілька годин. В репертуарі жанр означений «автентичною забавою».
Та ризикну назвати це дійство радше масштабним театральним капусником у гуцульському стилі для найширшого кола запрошених. А підштовхує до такого визначення передусім те, як помітно майже всі задіяні – чи не ціла театральна трупа – ловлять відверте задоволення від процесу.
Добре знайома театралам гуцульська родина з «Коляди та й плєсу…» розрослася, з’явилася ще одна – з боку нареченого. А в ній – уже культові завдяки «Гуцулці Ксені» Юрко з Марічкою. Виняткові персонажі. Решта репрезентує на сцені самих себе – відомих акторів і співаків. І про це не забуває нагадувати Віщун або Відун у виконанні Олексія Гнатковського.
Незамінний у обидвох святкових автентичних дійствах, він доступно розтлумачить усім, хто не в темі, що таке гуцульське «лудинє» чи, до прикладу, весільне «вІно». А завдяки феноменальній імпровізації та взаємодії з глядачами й надасть кожній виставі сценарної неповторності.
Гумор, окрім уже згаданої вельми енергетичної музичної складової, – ще одна перевага, котрою може похвалитися «Гуцульське весілє». Наступне – вже в новому році. Адже заходить Різдвяний піст. А по ньому – святкові «набутки». «А єк минеси Різдво – знову буде весілє»!
