Років 5-6 тому один мій партнер із скандинавської країни повідомив, що передає справи колезі. Я очікував, що він йде на підвищення або в іншу компанію чи щось таке. Яким же було моє здивування, коли він сказав, що буде працювати вчителем початкових класів. Мовляв, це його давня мрія, там хороша зарплата, увага та ще й усі можливості для професійного й особистісного розвитку.
Минулих вихідних в Україні відзначали день працівника освіти. Попри всю його «радянськість», саме це свято точно варто було б запровадити, якби раптом його не було. Бо роль вчителя, викладача у суспільстві дійсно значна й ось чому, пише Максим Карпаш у Репортері.
От, ким зараз є вчитель? Чи це провідний моральний авторитет, як було колись? Чи це той, хто генерує нові знання, обробляє та передає їх учням і так сприяє їхньому включенню у суспільство? Чи це та професія та соціальна роль, про яку мріють?
Думаю, що в нас відповіді на всі ці питання наразі негативні.
Є простий факт – професія вчителя в Україні нині не є престижною. Тут ми все більше наближаємось до античних часів. Там педагогами називали рабів, які супроводжували дітей господарів і навчали їх елементарної грамоти. Вчительська професія була доволі низькооплачуваною та непрестижною, аж поки не зросла цінність інформації – це період активного розвитку книгодрукування, починаючи із середини XVII століття. За винятком певних «закритих» суспільств, статус викладачів тільки зростав.
Причина проста – цінність інформації та вміння працювати з нею зросли настільки, що стали фактично засобами виживання та успішності. Чим більше орієнтоване суспільство на інновації, тим більше уваги воно приділяє освіті.
На практиці це видно за тим, що виборчі кампанії в усіх без винятку розвинутих державах зосереджені на видатках на освіту та способах їх витрачання. Освіта – у пріоритетах ключових політиків, бо на це є запит суспільства. В Україні наразі такого запиту, на жаль, нема.
Як підняти престиж професії вчителя? Кратно підняти зарплату?
Але навіть уже анекдотичні 4000 доларів, які наобіцяв Зеленський, не дадуть очікуваного ефекту з дуже багатьох причин. Звільнити всіх пенсіонерів і «дати дорогу молоді»? Ще гірше. Взагалі так звані «прості рішення» у такій складній сфері, як освіта, не працюють. Із зростанням рівня зарплат треба суттєво піднімати вимоги до «входу» в професію, здійснювати моніторинг роботи, належно технічно та методично забезпечити освітній процес, покращити умови в навчальних закладах…
Тоді у суспільства з’являться обґрунтовані підстави вимагати від системи освіти більшого. У найпростішому випадку це означає, що результати освіти мусять відповідати очікуванням усіх учасників процесу. Тоді воно матиме справжню цінність. А цінність освіти визначається вірою, інтересом і волею. Про ці складові, напевно, якось іншим разом.
У будь-якому разі лише зараз стає зрозумілим вираз: «Туди, де програють вчитель і священник, приходить ворог». Мапа окупованих Росією українських земель є ілюстрацією провалів місцевої освіти та релігійних установ. Буквально.
Автор: Максим Карпаш, професор ІФНТУНГ
Жодної “дистанції”. Франківчанка відкрила першу в Україні онлайн-школу
