Сьогодні вперше за два роки не встиг вчасно віддати текст у редакцію. Ковіду, хворобам, сімейним чи робочим справам не вдавалося збити мене з ритму щотижневих текстів для Репортера.
Звісно, війна не питає тебе про твоє життя, в неї свій зухвалий графік, пише Максим Карпаш.
З освітянина та все ще науковця за ці дні мені довелося перетворитись на спеціаліста з логістики, вантажника і ще когось, для опису роду діяльності не можу добрати слова. Але нині маємо чотири розвантажені фури гуманітарки, сотні бійців і біженців забезпечені ліками, їжею, одягом та багато чим іншим.
Останніми днями вже займаємось поселеннями людей, їхніми побутовими й не тільки питаннями. Але за цим усім стоять очі трирічної дівчинки із села на межі Київської та Чернігівської областей. Ми, дорослі, її обманули, бо обіцяли мирне небо. Але про це іншим разом.
Минулий текст був про нашу українську націю, націю супергероїв. Супергероїв без лапок та умовностей, у хімічно чистому вигляді – просто беріть і звіряйте за нами рівень супергеройства. Ми дійсно виявили унікальні можливості для сумісної та спільної організованої відсічі ворогу. Повторюсь, але це варто пам’ятати постійно – тільки завдяки такій згуртованості Збройних сил України, усіх родів та видів інших воєнізованих формувань, органів влади й цивільного населення допомога та підтримка Україні тільки зростає.
Читайте Максим Карпаш: Нація супергероїв
Здавна захоплююсь історією і знаю, що кожна війна має причини та приводи. Причини – фундаментальні проблеми та настрої, які неможливо змінити волею однієї людини чи навіть групи людей. Причини нашої війни з москалями дуже старі та мають різні потворні форми. А ось приводом стала воля однієї людини – президента Росії. А саме його неадекватне сприйняття дійсності та історії. Ще у 2014 році тодішня канцлерка Німеччини Ангела Меркель після багатогодинної зустрічі з ним у коментарі вжила недипломатичне формулювання, що він «перебуває в іншому світі». Тобто у світі, якого не існує. Через пропаганду йому вдалось однією частиною свідомості втягнути більшість своїх громадян у свій «інший світ». Про ознаки, частини та ланки (скрєпи) цього світу відомо багато.
Незважаючи на те, що цей «інший світ» доволі складно узгоджується з реальним, йому все ж вдалося те, що наразі вдалося. Ніде правди діти – більшість росіян, і це вже свідчення навіть полонених, вважає українців нацистами (і це при президенті з єврейським корінням!) й бандерівцями (взагалі не розуміючи, що це означає).
На моє переконання, приводи до війни з’явилися винятково через провали в освіті в радянський час. Тільки через неспроможність сприймати та аналізувати реальність, прогнозувати та планувати майбутнє однієї залитої ненавистю та ботоксом особи ми маємо війну.
Його батьки явно не хотіли цієї дитини – навіть ім’я довго не придумували, назвали як батька. Він вчився у школі на одні трійки. В університет на юрфак при конкурсі у 20 людей на місце його взяли як дзюдоїста, спортсмена. В університеті зірок з неба не хапав і, скоріш за все, ще там попав «на олівець» до спецслужб. А далі все широко відомо – кегебе, резидентура у Дрездені, Собчак і т.д. Додатковий штрих – він досі не користується інтернетом і смартфоном, напевно, теж.
Отже, у нього свій окремий світ, а він приліз у наш з війною.
Нині треба лише триматись, аби його очі таки відкрились, щоб одразу закритись назавжди. А ще – вчитись треба завжди. І щоб перемогти орду і щоб ордою не стати.
Слава Україні!
Максим Карпаш, професор ІФНТУНГ
Comments are closed.