«Радники»

Андрій Микитин «бежали робкие грузины…»М.?Ю. Лермонтов Росія вчергове продемонструвала силу і, давши грузинам по зубах, пробує відбілити своє реноме в світовому товаристві.

Свого часу російський письменник М.?Лермонтов влучно підмітив одну рису грузин: «втікати». Так ось не враховувати таку специфічну ментальну складову просто нерозумно, озброюючи армію цієї кавказької держави. На початку 90?х грузинське населення Абхазії, де вони складали дві третини мешканців, побігли з цієї автономії назовсім. Так само нещодавно повтікали всі(!) грузини з Південної Осетії та Кондорської ущелини, а заодно й з рідних міст і сіл, в час, коли Росія «примушувала їх до миру». При цьому «миротворцям» залишили весь арсенал сучасної зборої в неймовірній кількості.

Експерти так і не помітили грузинських партизанських загонів в тилу ворога, героїчних вчинків (як от подвиг Матросова) зі сторони картвелльських* солдат, а ні навіть відважних грузинських поліцейських, які б ціною власного життя захищали свій рідний народ. Отже, грузини побігли в усій своїй масі, причому військові та поліціянти бігли наввипередки з мирним населенням: добре, що вся нація не втекла з переляку кудись в Турцію чи Вірменію, а то б виникла одразу Велика Абхазія «від моря і до моря».

Звичайно, грузини пояснюють свою ситуацію проживанням з особливими «сусідами», однак маючи таке сусідство, треба насамперед поводитися грамотно і не викликати на себе удар. І це тільки, щоб просто жити, а от щоб ще й просувати при цьому ідеї «світової демократії»… то треба вже спра­вді добре подумати, в прямому розумінні цього слова.

А що ж геніальні міжнародні «радники» і «стратеги»: або забагато вина грузинського випили, або не володіли навиками стратегічного мислення взагалі. Та скоріше — одне й друге.

З огляду на безпорадність та непідготовленість операції, стратеги, безумовно, передбачали, що в південній Осетії зосереджено близько п’ятнадцяти п’яних російських миротворців, а також купка недолугих й злодійкуватих осетин. Достатньо, мовляв, буде заїхати танками в місто і п’яні рускі побіжать дзвонити в Кремль з центрального міжміського переговорного пункту. Відтак кремлівські п’яні охоронці кинуться шукати свого Путіна десь в Пекіні, а той горланитиме на п’яного президента Медведєва, віднайшовши того десь на дачі в затоці Волги. Далі трохи протверезілий Медведєв побіжить в сауну до своїх в дупель п’яних генералів і буде радитися з ними, що робити з мужніми кар­твелльськими лицарями. Одним словом, одразу видно, що вся інформація, яку «радники» й «стратеги» отримували про Росію, черпалася ними з серії фільмів «Особливості російської рибалки та полювання».

Тим часом страшенно «мудрі» закордонні спеціалісти забули розказати грузинському мілітаристу, що для того, щоб розпочинати воєнну кампанію, треба підвести в Осетію трубопровід для подачі дизеля, або хоча б віточку залізниці до Цхінвалі, щоб переправляти туди цистерни з соляркою: військова техніка потребує пального. Росіяни, до речі, завчасно відремонтували залізницю в Абхазії і були б з радістю готові збудували бодай дитячу залізниченьку від Цхінвалі до центру Тбілісі — щоб піонери каталися. На час війни по такій залізниці можна в лічені години переправляти на лінію фронту усю зброю, включно з ядерною.

Так от грузини не знали, що на фронт треба постачати насамперед пальне, трунви (для вбитих), медикаменти для поранених, сильнодіючі наркотичні препарати для скалічених. Це первинна потреба. А ще: детальні карти й плани операції, пересувні шпиталі й продукти харчування, захисні бліндажі та засоби для створення перешкод, диверсійні групи в тил противника та миролюбиві листівки для місцевого населення з пропозицією не чинити опору. Замість цього іноземні військові резиденти вкинули в зону конфлікту тонни зброї та дезорієнтованих солдат, організувавши там справжнє пе­кло, а відтак… розпіарили кампанію на всіх інтернет-сайтах.

В результаті війну таки виграли, але віртуальну, ту, що в Інтернеті, проте безнадійно втратили всю ситему ПВО та зв’язку, базові кораблі та артилерійські системи, половину арсеналів танків та гелікоптерів, а також кращих солдат і командирів.

Та найгірше — війна на Кавказі стала справжньою катастрофою для мирного населення з обох сторін: для матерів та батьків, що втратили своїх синів, для жінок та дітей, що втратили батьків?годувальників, для дівчат, що втратили наречених.

Тепер вже треба давати інші поради — як заліковувати рани і як далі жити разом в цій країні.

І знову потрібні радники…

*картвелли — самоназва грузин