Андрій Микитин ДепутатиПро діяльність депутатів Івано-Франківської міської ради мешканці міста можуть здебільшого прочитати на парканах. Депутати, отримавши нарешті політичну свободу, відчули себе вільними (при попередньому міському голові за опозиційність чи критику можна було і з роботи «вилетіти», і бізнесу позбавитися). Проте нинішній депутатський корпус достеменно не знає, куди і як спрямовувати свої свобідницькі наміри та амбіції. Тому завойовують позиції поки що на міських парканах та дверях під’їздів.
Секрет політичної обмеженості нинішніх депутатів пояснюється просто — переважна більшість з них були депутатами і в попередніх скликаннях. От тільки тоді вони «тихо сиділи» у блоці «Наша Україна» і висловлювали свій традиційний «одобрямс» на всі проекти З.?Шкутяка: фонтани, парки, санаторії-профілакторії, дорогі автотранспортні засоби тощо. А коли запахло смаленим («шеф» після помаранчевої революції так і не став губернатором), кинулися масово (як щурі з затонулого корабля) в політичний блок БЮТ. Тоді у БЮТ хронічно не вистачало своїх членів на кандидати у депутати, а наш народ багатостраждальний, прийшовши голосувати за ЗМІНИ, вибрав все тих же депутатів, які вчасно перед виборами змінили свої політичні кольори.
Зігравши з народом у такий виборчий «лохотрон», вічні міські депутати несподівано отримали від міського голови В.?Анушкевичуса неймовірні вольності на право свобідного висловлювання власних думок та пропозицій. І тут раптом виявилося, що ніяких особливих ідей і взагалі власних думок у наших депутатів немає.
Вже другий рік поспіль вони тільки й намагаються вияснити коли, хто, що і скільки вкрав. Як діяти і як користуватися політичною свободою, вони не знають — їх цьому не вчили, а в реальному житті вони далі тягнуться до своїх патронів та політичних шулерів, які пробують тримати їх, вічних своїх «рабів», на короткому псячому ланцюжку.
Депутати вже не висувають альтернативних проектів, не пропонують нових програм, не відстоюють права та інтереси виборців, якщо такі порушуються. Весь спір ведеться тільки довкола землі. Це все, що залишилося в місті для розкрадання. Причому, вже небагато.
Так от, зміни для народу настануть тільки після того, коли депутати допоможуть своїм покровителям «роздерибанити» всю землю — тільки тоді їх наступники на депутатських кріслах матимуть змогу спокійно вирішувати пріоритети бюджетної політики, облаштування побуту громадян, вдосконалення освіти та охорони здоров’я.
А поки у вашому дворі чи на вашій вулиці є ще кавальчик вільної земельки, будьте певні — кращої влади у вас не буде.
Кучмісти
Кілька кучмістів засіли в міській та обласній радах. І засіли вони не на гальорці серед запрошених та гостей, а були офіційно обрані депутатами на останніх виборах до місцевих рад.
Тоді міський люмпен масово голосував за списки «нашоукраїнців», котрі згодом модифікували в «нунсівців». Серед них затесалися представники партії так званих підприємців, що проникли в рухівські ряди разом із своїм лідером та кумиром — палким кучмістом Кінахом.
В 2004 році він ніяк не міг второпати, як то людина з подвійною судимістю може стати президентом України-Неньки, і подався під помаранчеві знамена на Майдан. А вже через рік-два, коли Дух Майдану потроху вивітрився, Кінах модифікував і вступив разом із своєю партію до регіоналів двічі судженого патрона.
Однак прикарпатські однопартійці Кінаха не захотіли модифікуватися разом з своїм помаранчево?голубим гібридом і перетворилися на помаранчево?кулакастих «нунсівців».
Тепер, коли й ця партійна абревіатура «наказала довго жити», підприємливі депутати почали чергову модифікацію на нову зміну своїх кольорів та уподобань.
Ось тільки народ наш про всі такі модифікації і дегенерації не підозрює і далі впевнено продовжує голосувати за ЗМІНИ… аж доки сам не модифікується, або не вимре остаточно.
Пам’ятники
На початку 90?х, коли вiдроджувалися українськi духовнi та нацiональнi традиції, в Галичині масово утворювалися християнські спільноти. Тодi в кожному селі будувалося водночас двi церкви: православна та греко?католицька. На хвилi патрiотичного зриву релiгiйнi громади насипали символiчнi могили сiчовим стрiльцям та воякам УГА-УПА.
Але так як громад в селах було по двi — то й могили борцям за волю України вiдповiдно виникало так само по двi: одна могила греко?католицька, друга — православна. I це при тому, що мiж православними та греко?католиками двох вiдмiнностей знайти неможливо. Однак тенденцiя подiлу глибоко засiла у пiдсвiдомостi галичанина. Наш хлоп чомусь мусить вiдразу дробитися як мiнiмум на два-три кавалки.
Тепер уже не дивно, що в Iвано-Франкiвську спорудять два пам’ятники Бандерi. За 17 рокiв незалежностi завше помаранчева влада так i не спромоглася встановити пам’ятника лiдеру нацiонального опору: думки (та руки) партiйних керманичів були зайнятi… iншими проблемами. I ось тепер, коли виконком мiської ради вирiшив збудувати меморіал Бандері, полiтичнi авантюристи різних кольорів раптом згадали про потребу такого пам’ятника i вiдкрили свої рахунки по збору коштiв «на Бандеру». Ось так почались перегони: хто назбирає швидше i бiльше.
Вочевидь, що, за галицькою логiкою, спорудять як мiнiмум два пам’ятники. Конкуренцiя мiж будiвничими буде шалена, а суперечка триватиме за критерiями: найдорожчий, найвеличнiший, наймасштабнiший, найграндiознiший, най… і так до безконечностi.
Iснує також проблема мiсця розташування пам’ятника. Всi хочуть, щоб Бандера кудись грiзно дивився: однi пропонують направити його суворий погляд в строну аеропорта чи вокзалу, щоб як хто до нас приїде, зразу б згадував про кулемет на стрiсi. Іншi хочуть, щоб Бандера строго дивився на «бiлий» дiм, мовляв, чиновники тодi менше красти будуть: вкрав, глянув у вiкно на Бандеру i… повернув украдене народовi. Все просто й зручно за наївною вірою галичанина. Не виключено, що для двох можливих пам’ятникiв Бандерi буде запропоновано два мiсця: одне на схiднiй околицi мiста — щоб наш батько Степан грозив звiдти клятим москалям, а заодно й донецьким бандитам, а друге — на захiднiй околицi — щоб провiдник УПА на всяк випадок виставив кулака сусiдам за залiзним європарканом.
Хоча все?таки iдеальний для нас пам’ятник лiдеру нацiї мав би обов’язково крутитися на всi 380 градусiв. Як ось, примiром, меморiал Туркменбашi. Там, в Ашгабадi, батько усiх живих i ще не народжених туркменiв крутиться… за сонцем. Наш же батько мав би крутитися на всi сторони свiту, де могли б потенцiйно ховатися всi нашi зовнiшнi i внутрiшнi вороги, кiлькiсть яких невпинно збiльшується.
В 1990 роцi я (i не тiльки) вже здавав грошi на пам’ятник Бандерi, а за одно й Шевченковi, Мазепi й Лесi Українцi. З того часу нiяких пам’ятникiв у мiстi так i не з’явилося, зрештою, як i звiту про використанi кошти.
Однак мене (i не тiльки) запевняють, що цього разу все буде iнакше.
Проте якось навiть тяжко повірити, щоб бiля пам’ятника Бандерi (Степану) не крутилося зо декiлька Бендерiв (Остапiв Iбрагiмовичiв). Зрештою, буде весело, як і завжди у нас в Галичині.
