Італійський щоденник, 19 квітня Володимир Єшкілєв …Недалеко від Ріміні, на кордоні областей Марке і Роман’ї, на вершині крутого зеленого пагорбу дев’ять століть тому брати Гріфо побудували вежу. Пагорб розбійні брати відібрали від ґрунтів комуни містечка Пезаро, що, по-перше, засвідчує тодішню кризу італійського місцевого самоврядування, а, по-друге, ще раз нагадує нам, що у фундамент більшості цікавих проектів вмуровано великі брили насилля та несправедливості.
З малої вежі братів Гріфо за кілька століть виросла велика фортеця Градара, могутні бастіони якої століттями охороняли стратегічну середньовічну дорогу уздовж берега Адріатичного моря. Тепер це туристична фішка. Реставрована в 20?30?х роках минулого століття зусиллями інженера Занветторі, Градара стала одним з найцікавіших музеїв східного узбережжя Італії. Мандрівники і місцеві приходять сюди, щоби побачити кімнату, де відбулася одна з найпоетичніших трагедій феодальної Європи, подивитися на апартаменти знаменитої доньки (і коханки?) Папи Алексанра Шостого Лукреції Борджіа та на зали, в яких не менш знаменитий меценат і воєначальник Сигизмундо Пандольфо Малатеста диригував найграндіознішими оргіями п’ятнадцятого століття.
Відвідувачам Градари відразу рекомендують налаштувати свої почуттєві сенсори на найвищі романтичні регістри. Саме тут, в одній із кімнат цитаделі, староста Пезаро Джованні Малатеста Кривий зарубав у ліжку двох закоханих — свою юну дружину Франческу і молодшого брата Паоло. Трагедія сталася десь між 1285 та 1289 роками. Приміщення, де потворний рогатий нещасний кривий староста Джованні несамовито патрав закоханих, ретельно й не без смаку відтворено у готичних інтер’єрах тринадцятого століття. Балдахін над ліжком гаптовано золотом. Усюди хрести і геральдика. Історія Франчески і Паоло вразила навіть сучасників, звиклих до сильних почуттів та звірячих розправ. Вона стала ледь не архетиповою. Великий Данте і д’Анунціо оспівали кохання Франчески і Паоло у своїх поемах. Репродукції полотен Кабанеля і Шеффера, де зображено пристрасні обійми Франческо і Паоло, тепер прикрашають навіть вазонки і цукерниці на вітринах в Ріміні і Мізано.
Менш популярною в тому плані виглядає Лукреція Борджіа, біографію якої у ХХ столітті розібрали на епізоди сценарісти порнофільмів. У 1493 році Александр Шостий видав свою доньку за герцога Джованні Сфорца, тодішнього володаря Градари. У фортеці знаменита красуня прожила чотири роки. Її обличчя живописці використали для еротичних фресок, що вже півтисячоліття прикрашають стіни апартаментів Сфорца. Блакитні очі кирпатої білявки дивляться на відвідувачів відразу з чотирьох стін маленької зали. Правду кажучи, оригінал менш вражає, аніж Анна де Савой, яка грає вамп-Лукрецію у старих італійських фільмах «для дорослих». Історики з місцевого університету останнім часом намагаються довести, що славнозвісна Лукреція була не пристрасним чудовиськом, а лише жертвою політичних інтриг веселої сімейки Борджіа, майстрів отрут і заборонених радощів.
Зате ні в кого з істориків немає жодних сумнівів щодо монструозності ще одного мешканця Градари — сенатора Сигизмундо Малатести. Він був тут сувереном до 1463 року, коли Папа Пій Другий, вражений його злочинами і розбещеністю, примусив Сигизмундо покаятися перед колегією кардиналів і відмовитися від усіх земель і володінь. Тридцять років правління цього ренесансного феодала пройшли у війнах і веселощах. Правитель Градари оточив себе філософами, митцями, акторами і гаремом найвишуканіших красунь. Портрет одної з них — Ізотти делла Атті й досі прикрашає Залу Ізотти, де Сигизмундо влаштовував оргії «в античному стилі». Драматург Пітто писав для них спеціальні «сценарії», які жодним чином не поступаються вигадливістю новелам маркіза де Сада. Для володаря у тих сценаріях завжди знаходилася роль Юпітера, Аполлона або Пана. А чарівна Ізотта виходила до гостей іноді Юноною, але частіше Венерою. Шість найкращих кухарів тодішньої Роман’ї готували страви для кулінарно-еротичних забав Великого Малатести. А найкращі вина звозилися сюди зі всього Середземномор’я.
Від тих часів в інтер’єрі Зали Ізотти збереглася підлога з темного тосканського каменю. Цей камінь має цікаву властивість — він всмоктує рідину. Тож при наявності фантазії можна припустити, що он та пляма — від вина, яке розливали на підлогу п’яні філософи п’ятнадцятого століття, котрих сенатор Малатеста запрошував розділити із ним тілесні радощі минущого віку. А поряд — темний слід крові, адже не всі учасниці нічних вакханалій доживали до ранку.
З вікон замку Градари видно Адріатичне море. Воно таке ж синє і блискотливе, як і п’ятсот років тому.
