Голод забути неможливо

Facebook
Telegram
X
WhatsApp

Сьогодні навколо страшного Голодомору 1932‑1933 років точиться багато суперечок, а пам’яттю про цю трагедію завзято спекулюють політики. Але ще живі очевидці, які все пам’ятають, хоч і воліють не згадувати той жах.

Пані Ольга Мельник (на прохання жінки ім’я та прізвище змінені — Ред.) живе в Івано-Франківську понад 50 років. Нині вона на пенсії, до того працювала лікарем. А 80 років тому, у 1932-му, була семирічною дівчинкою та жила в тодішньому райцентрі Муровані Курилівці на Вінниччині. Далі — пряма мова.

Ми жили за 200 метрів від центра міста. У 1932 році я пішла до першого класу. Трохи зналася з дітьми з багатших сімей, бо мій батько був хорошим шевцем. І завжди мені було дивно, чому в них є білий хліб з маслом чи з варенням, а я навіть чорного хліба не маю.

Мама мені розповідала, що за НЕПу ми мали свій магазин. Пам’ятаю, в нас навіть зберігся горщик з ковбаскою, залитою смальцем. А в той голод я питалася мами, чого так є, що деякі діти мають хліб, а ми ні. Вона казала, що їхні батьки були посадовцями у райцентрі. Тому мали і гроші, і харчі.

У сім’ї нас було троє дітей. Мала ще двоє братів, старшого за мене та молодшого. Вдома мама пекла пляцки з лободи. Сьогодні, коли цвіте акація, завжди згадую, як я тим білим цвітом об’ідалася. На десерт любила рвати солодку травичку, вже й не пам’ятаю, як вона називається. Вдома не було навіть картоплі. Їли мерзлий буряк. Його клали зверху на пічку й він пікся.

Тоді були норми, скільки й чого селяни мали здати державі. Якщо мені не зраджує пам’ять, треба було здати 60 кг м’яса, більше 100 яєць, а ще молоко, і зверху до всього — ще й податок. Пам’ятаю, як у нас на подвір’ї штрикали землю, шукали, чи ми нічого там не закопали, чи нічого не сховали.

У місті були базарчики. Тут продавали різне насіння, продукти. Прилавків не було, торгували прямо з землі. Не знаю чому, але тих торгашів називали кацапами. Ходили чутки, що тоді там продавали навіть холодець із дітей. Бувало, поміж торговців ходили голодні хлопчики. Одного разу я бачила, як один такий хлопчик схопив жменю насіння, а його за це вдарили палицею по голові.

Був недалеко від нас колодязь, з якого тік струмочок. Водичка текла краєм вулиці. На іншому боці цієї вулички була хатина. Там люди жили. Якось вони тихо посідали на призьбу та повмирали на ній. Бо взагалі не було що їсти.

Треба було якось ховати цих людей. Тож сусіди копали ями, брали драбину, клали на неї трупи, несли та скидали до тих ям. Отак хоронили. Зараз мені 87 років, і коли я згадую це, не можу зрозуміти, за що таке їм сталося.

З тієї сім’ї залишився хлопчик. Він теж хотів їсти. Десь просив, а де міг, там і крав. Його то ловили й садили в тюрму, то знову випускали. А потім він зник. Так і не знаю, куди він подів­ся, чи вижив. А хатина його розвалилася. Ніхто там не оселився.

Після голоду теж було важко жити. Не встигли ми оклигати після тої біди, як у 1936 році погоріли. У нас повністю згоріли стодола та хата. Далі ми не жили, а просто якось повзли. Дуже важкі часи були, якщо так подумати, то дитинства в мене й не було.

На центральній площі райцентру досі стоїть пам’ятник Леніну

Що було далі? Коли почалася війна, батька пані Ольги ледь не вивезли до Німеччині. Йому довелося записатися в поліцаї. Як згадує жінка, тоді в окупації люди працювали дуже важко, але німці закривали очі на те, що працівники багато виносили додому. Натомість, знищили в містечку все єврейське населення.

Потім Ольга пішла у світ. Вивчилася на бухгалтерських курсах. Роботи за цією спеціальністю не було. Вирушила до Вінниці, поступила на сестринські курси. Часом за день з’їдала лише скоринку хліба.

Після курсів її направили до Станіславської області. За кілька років закінчила вечірню школу, згодом — медінститут. Стала лікарем, дослужилася до посади завідуючої відділом. Далі — пенсія.

До теми
У 1924 році у Мурованих Курилівцях проживало 5415 осіб. Під час голодомору 1932-1933 років тут померло більше 300 людей.
Нині у селищі стоїть пам’ят­ний знак безвинно загиблим людям — шестиметровий хрест. У його підніжжі гранітна брила, на якій викарбувані роки 1932-1933. Над нею звисає гілочка калини. А на центральній площі райцентру досі стоїть пам’ятник Леніну…


Підсумуйте за допомогою ШІ

Текст, який ви щойно прочитали — це результат довіри наших читачів. Кожен донат допомагає «Репортеру» писати про те, чим живуть Івано-Франківськ та область.
Інвестуйте в правду!

СХОЖІ НОВИНИ

Якщо шукаєте дієвої реклами, звертайтеся на reklama@report.if.ua. Умови й деталі завжди є – тут.

studnya-прохасько
lyapas-prohasko
Прохасько
ОСТАННІ НОВИНИ
Нирков
На війні загинув Богдан Нирков з Рожнятова
photo_2026-08-19_14-14-07
Франківськ чекає гастрофестиваль «Смак Галичини»: що готуватимуть ґаздині
інспектор з паркування (2)
Франківські водії за місяць назбирали понад 3000 штрафів за паркування
Screenshot
У Карпатах зафіксували 14 випадків джипінгу в заповідних зонах
Лазар
З російського полону повернувся калушанин Володимир Лазар
1cbca294-7cf5-4294-8a38-3471efd93278
У Франківську платитимуть за фото і відео тих, хто викидає великогабаритне сміття біля контейнерів
полонені_6
Четверо захисників із Прикарпаття повертаються з полону
778958071_27826620163662265_5939919837790993021_n
З полону повернули захисника із Надвірнянщини Михайла Нагорняка
51af2acdaa7319969d2cd9799b1a1334
Парламент призначив Хмару міністром оборони
полонені_6
Додому з полону повертаються ще 103 українські воїни
775419815_1066563376017891_7917718920966584660_n
Семеро постраждалих у двох районах: поліція розслідує три ДТП на Прикарпатті
sud
Жителька Снятинщини отримала 22 телефони у поштоматі без оплати
Прокрутка до верху