Саме дорогами, а не напрямками, як у нас, випало мені мандрувати у 2002 році з Ніцци до Монте-Карло. У Ніцці того року був зимовий чемпіонат Європи з легкоатлетичних метань.
Команда їхала у повному складі, по два атлети на один вид — 16 метальників, плюс чотири тренери, лікар і масажист.
Прилетіли ми в Пізу (Італія) та автобусом доїхали до готелю у Ніцці. Відзмагався я у перший день, посів п’яте місце й чекав метальника молота Влада Піскунова, який виступав наступного дня. Чекав, бо його майбутня теща працювала у Монте-Карло і ми мали відвезти їй передачку від родини. Врешті, Влад посів друге місце, і ми були вільними на три дні.
Якісь дві з хвостиком години — й ми на місці. Майбутня теща мого колеги — Наталя — виявилася старшою від мене лише на два роки. Працювала вона на віллі радника російського президента Путіна. Хатка — не скажу, що якась видатна, але вартість її із землею мене вбила — 14 млн. Цей путінський радник колекціонує антикваріат, картини, вина. У тому будинку, зі слів Наталі, була картина, дорожча за сам дім…
Вона ж запропонувала нам проїхатись і подивитися місто. У гаражі стояли дві машини: здоровенний Бентлі (для гостей) і маленький Смарт (для Наталі).
На запитання, в кого є права, я зробив крок вперед. Їхати вирішили на Бентлі. Коли тільки виїхали з двору, на повороті в нас ледь не влетів БМВ. Наталя сказала, що це 100% якийсь наш «совок», бо тільки вони себе так поводять.
Вирішили не ризикувати Бентлі, повернулися та пересіли на Смарт. А далі… Їхав і вмлівав від доріг і бруківок, які чомусь не гупають по колесах. Шаленів від поваги водіїв один до одного. Виїжджаєш з парковки — тебе пропускають і не сигналять. А найбільший шок отримав від поліцаїв. От, їздимо в центрі довкола фонтана, біля готелю «Метрополь», і нема де стати. Наталя відкриває вікно, піднімає руку вгору, я вмикаю поворот. Поліцай помітив і показав їхати за ним. А метрів за 300 продемонстрував нам вільне місце. Я теж подякував йому жестом і страшне як захотів, аби в нас так само даішники поважали водіїв і навпаки. Щоб ми їх не матюкали, а вони не полювали на нас із кущів і т.д. Тамтешня їзда на авто вразила мене надовго, але вражень там є і без того.
Ресторани Монте-Карло можуть задовольнити захцянки найвибагливіших гурманів, і це не дивно. Само розташування між Францією та Італією, враховуючи традиції виноробства та сироваріння і тих, і тих, вже є достатнім аргументом. Той, хто любить поїсти вишукано та смачно, нудьгувати тут не буде. Усі страви з усього світу. Шеф-кухарі зроблять усе, щоб ви залишили свої гроші саме у них. Найвідоміший із них, володар усіх можливих премій Жоель Робюшон — майстер кулінарного гіпнозу та досконалого смаку.
Одну з його геніальних страв ми приготуємо сьогодні. Холодна зупка з дині — його винахід. А все геніальне завжди просте.
Отже, беремо диню середніх розмірів, миємо й розрізаємо навпіл. Чистимо від кісточок, вирізаємо ножем або ложкою декілька кульок із м’якоті дині. Все, що залишилося, зішкрябуємо аж до шкірки та перемелюємо в пюре. В «миску» зі шкіри дині даємо сухе охолоджене біле вино, апельсиновий сік і перемелене динне пюре. Прикрашаємо кульками з дині та пелюстками квіток. Оце й усе. Але смачно…
Аби приготувати, нам треба:
середня диня — 1 шт.,
сухе біле вино — 1 склянка,
сік апельсиновий — 1 склянка.
Ця страва стане для вас знахідкою, особливо у спеку, яку нам нині прогнозують.
Смачного!
