Правил без винятків не буває. І цього разу «Репортер» вирішив порушити одразу два правила рубрики «Людина тижня». Ми ніколи не ставили тут некрологів, адже у друкованій версії поруч завжди стоять політанекдоти. Ми ніколи саме тут не підписували автора, адже рубрика має висловлювати думку всієї редакції. Та нині все буде навпаки, бо надто вже воно особисте, а анекдоти — дрібниця, Федот би навіть посміявся з тих сумнівів…
Десь на початку двотисячних я вперше потрапив на концерт «Перкалаби», група тоді лиш набирала обертів. У кафешку на Січових Стрільців набилося трохи народу, решта слухала з вулиці, говорили, сміялися — всі свої. Кафе було двоповерхове, музиканти грали згори. Враження — суцільний драйв, шалене свято і найбільше — від людини з мікрофоном. Геть спітнілий чолов’яга з потужним голосом просто заходився від якогось власного щастя і тим щастям зверху накривало усіх. Це був Андрій Федотов, для багатьох — просто Федот. Він так і жив, як співав.
Потім ми бачилися сотні разів — на веселих чоловічих купаннях на Йордан, на мистецьких акціях, просто на вулиці. Наші собаки були подружками, тож іноді ми зустрічалися вечорами в парку Військових ветеранів. Сміялись, курили, говорили про все, поки наші хвостаті валяли одна одну десь на траві чи в болоті. Ні, друзями не стали, занадто різні, але з ним було цікаво й легко. Дивно, та десь як із випадковим супутником у потягу, коли раптом зав’язується щира розмова і можна нічого не приховувати, бо ж ти його більше ніколи не побачиш. З Андрієм ми, звісно, навіки прощатися не збиралися, але йому легко вірилось — не продасть, не бійся.
Він помер у теплу неділю, 2 квітня. У вівторок була панахида, в середу похорон. Йому було 48 років.
Федота знало, напевно, півміста і нині кожен зможе згадати щось своє, хтось значно більше й цікавіше. Але для мене він був одним із тих, з кого складається мій особистий Франківськ. Саме тому я люблю наше місто тепер уже значно більше, ніж рідний Дніпро. Адже кожне місто має свою ауру, її роблять не лише вулиці, парки, історичні пам’ятки чи новобудови. Її створюють люди, з якими тобі добре. Якщо таких достатньо, місто стає близьким. Зі смертю Андрія Франківськ для мене відчутно зменшився — на одного дуже світлого чоловіка. І так само, напевно, для багатьох.
Крім усього іншого, Федот був діджеєм на радіо «Західний полюс», справжнім радіоведучим, знавцем. Останній рік щосереди з восьмої вечора вів авторську програму «Моє радіо», підбирав туди музику, яка подобалася саме йому. Залишив багато матеріалу. Тож колеги-радійники вирішили не закривати програму, три години Федота кожної середи триватимуть на «Західному полюсі» ще мінімум рік. В пам’ять про друга.
Світла пам’ять тобі, Андрію.
