Володимир Березін – незалежний журналіст, правозахисник, голова Зеленого руху Донбасу. Родом із Костянтинівки. Нещодавно був у Франківську. Визнає: у тому, що трапилося на сході, люди винні самі. Про донбаський менталітет, «укропів» на звільнених територіях і «любов, що живе три роки» – далі у розмові.
– Володимире, що зараз відбувається у звільненій Костянтинівці, які настрої у людей?
– Справа в тому, що посадові особи у міськвиконкомах, відділах культури, директори шкіл не займаються українськими справами. Вони говорять, що треба бути нейтральними, бо інакше буде конфлікт, адже ми працюємо для людей, а люди у нас різні, багато проросійських. Але це треба руйнувати і для цього треба єднатися – йти у міста, села Донбасу та проводити українську пропаганду. Якщо ми візьмемося за це, то зупинимо конфлікт, а якщо ні, то розпалимо.
– Чи дійсно проросійських налаштованих людей зараз у місті більшість?
– Важко сказати. Але коли йшли на референдум, було досить багато, я був вражений. Ясно, що це було підтасовано, бо більшість дільниць позакривали і всі прийшли на одну. Десь 40 % брали в цьому участь. Потім дехто змінив свої погляди. Половина з тих, хто виходив на мітинги, стояв на блокпостах, продовжують ненавидіти Україну, але ДНР для них вже, м’яко кажучи, ніщо, а от Росія, Путін – святиня. Третина людей у розпачі, вони не розуміють, що коїться.
– Як думаєте, чому така ситуація трапилася саме на сході України?
– Головне, чим Донбас відрізняється від інших регіонів, це зеківсько-казармовою системою на всіх підприємствах. Це такий великий ковпак над усіма і всі знають, що їм нічого не треба вирішувати, за них усе вирішить керівництво. Є такий вірш:
«Рушатся, рушатся, рушатся угольные пласты.
Начальство надо слушаться. И в ногу с ним идти…»
Оце наш менталітет, але, звісно, далеко не всіх. Що таке підприємство, де працює 20-30 тисяч людей? Це окрема система, окрема країна. Там крок вліво, крок вправо і тебе виганяють, тому ти повинен прилаштовуватися. Це передавалося з покоління в покоління. І отначальник із Партії регіонів сказав їм, що Майдан – це погано, тож вони так і вважали.
– Як живеться вам поряд із земляками-сепаратистами? Трапляються конфлікти?
– У нас розрив у сім’ях, між друзями пройшов ще з Майдану. І за цей час люди просто навчилися на ці теми не розмовляти, от як я зі своїми родичами. Але буває, зривається з вуст містян: «Та у нас тут ці укропи ґвалтують усіх підряд, зґвалтували вже півміста». І люди не виходять з квартир, бояться, що з ними щось трапиться.
Я коли їхав у Франківськ, зайшов в магазин купити собі поїсти на дорогу, і там продавець-дівчина, я її вже знаю років десять. Кажу, що їду на захід, може, щось передати западенцям, а вона: «Скажи им, чтобы они не приезжали сюда и не воровали наших девочек».
– Щось робите, аби ці міфи розвіяти серед місцевих?
– У нас зараз йде вулична боротьба. Ми, як і ви, розфарбували мости у синьо-жовті кольори. Розмальовуємо стіни, нас замальовують, а ми їх. Але це важливо, аби візуально було видно, що тут є люди, які за Україну. Та, на жаль, у нас не продають стікери, наклейки з українським прапором, тризубом, лозунгами, а у вас, напевно, багато цього лишилося ще з Майдану. Давайте, висилайте нам. Зараз це піде тут на ура.
Ми, тобто проукраїнська спільнота, зараз думаємо, який би нам девіз вигадати та розповсюджувати містом. І знаєте, яка фраза вийшла на перше місце? «Смерть російським окупантам». Зараз усе більше людей кажуть: «Галичина права. Наш найбільший ворог – Москва». То була така страшна ненависть до України, а зараз ще страшніша – до Росії.
– У Костянтинівці також є переселенці. Багато їх, як до них ставляться?
– У нас, порівняно з Івано-Франківськом, просто катастрофа. Місто – 60 тисяч людей, а приїхали ще 20 тисяч. Щоправда, приїжджають на день-два, щоб отримати пенсію. Ставляться до них по-різному. Наші чиновники не хочуть їх обслуговувати, кажуть, «нам за це зарплатню не збільшують». Черги великі. Дехто говорить: «Ми «сєпарам» не допомагаємо». Сюди ж приїжджають ті, чиї родичі воюють на боці ДНР, – з Донецька, Горлівки, Макіївки, Єнакієвого.
– Як гадаєте, скільки часу потрібно, аби все в країні заспокоїлося?
– Я завжди жартую з цього приводу. Коли приїжджали до мене з московського «Меморіалу», питали те саме, і я відповідав: «Ваш Жириновський говорив та й фільм такий є – «Любов живе три роки». Тож оці люди, у них наче шизофренія, наче любов, вони все сприймають серцем, хоча й ніби грамотні. Сподіваюся, що скоро буде вмикатися розум. Ну а щоб усе це закінчилося, певно, треба аби ще дві зими пройшли.
Але мало просто звільнити територію, треба займатися українськими справами. Можливо, ви нам у цьому допоможете? Може, приїдуть до нас люди з Івано-Франківщини, які будуть працювати у дитячих садочках, школах? От зараз Вертеп, може будуть навчати наших дітей? Це дуже зараз потрібно. Необов’язково приїжджати, можна робити телемости між школами, музеями, бібліотеками, громадськими організаціями. У нас тут багато патріотів. Це зараз дуже важливо зробити – аби вже назавжди.
До теми
Костянтинівка – місто у Донецькій області. Як і у більшості містечок Донбасу, тут свого часу діяли терористи. Звільнили Костянтинівку від бойовиків 8 липня. А в середині вересня у місті знесли пам’ятник Леніну.
