До повномасштабного вторгнення Тетяна Гуш працювала соціальним педагогом у Надвірнянському військово-спортивному ліцеї. Зараз вона сержант 76-го батальйону 102-ої бригади ТрО. Понад рік на передовій, йдеться на сторінці бригади.
У нашому Надвірнянському ліцеї навчаються дітки зі всіх регіонів України, найголовнішою метою системи освіти та виховання тут є прищеплення любові до батьківщини з самого дитинства. Звідси виходять справжні патріоти. Свідченням цього є те, що велика кількість наших випускників віддали життя за Україну на війні, – каже Тетяна.
Тетяна Гуш з села Пасічна на Надвірнянщині. З 2009 року працювала соціальним педагогом у ліцеї.
Читайте також: Бойовий медик «Айболит». Любомир Дроняк з Верховини – про перше плече евакуації
Коли почалася війна, – каже Тетяна, – в той же день я могла виїхати за кордон. Раніше я деякий час проживала у Бельгії, в Антверпені, 24 лютого мені почали звідти дзвонити мої друзі та знайомі, щоб я приїжджала, обіцяли допомогти з проживанням та працевлаштуванням. Але я вирішила, що повинна боронити свою землю, вступила до 102 бригади ТрО, до нашого Надвірнянського батальйону.
Тетяна пригадує: «Коли постало питання про виїзд батальйона в зону бойових дій, мене запитали, чи готова я виїжджати, і я сказала – якщо всі готові – то я теж. Мамі я сказала, що ми будемо в сусідній області. Коли була вже в поїзді, їй подзвонили і запитали – «А ти знаєш куди твоя Таня поїхала?». Мама плакала, переживала, благала мене повернутись – але я розуміла, що дороги назад нема. Я з дитинства мріяла служити в армії, і коли пішла у військовий ліцей– думала що моя мрія здійснилась, але це було не так – вона здійснилась тільки тут, на війні».
Вже понад рік Тетяна у 76-ому батальйоні, у зоні бойових дій на Запоріжжі.
Читайте: У небі «Лайт». Руслан Болотинюк з Франківська – про роботу аеророзвідника (ВІДЕО)
Колектив тут прекрасний – за більш ніж рік війни ми всі здружились, стали однією великою сім’єю, – говорить військова. – Так, люди справді дуже виснажились – більше року на передовій. Хочеться ротації, хоча б на місяці два поїхати додому. Але, попри це, люди готові дальше стояти стільки, скільки треба! Є такі випадки у нас – люди звільняються з армії, проходить місяць-другий – дзвонять до командира і кажуть, що хочуть назад у батальйон. Поки війна не закінчилась неможливо сидіти вдома і просто чекати – треба щось робити, свій якийсь внесок в оборону держави.
На почату цього року Тетяна вирішила підписати контракт з ЗСУ, оскільки хоче продовжити служити. Каже, що тут вона може зробити щось корисне для держави.
У Тетяни двоє дітей – два хлопчики 11 і 13 років. Виховує їх сама, допомагають батьки. Обоє хочуть служити у військовому ліцеї, і це їх власне бажання.
З самого початку, коли прийшла працювати до ліцею, в мене була така мрія – коли в мене буде син– обов’язково буде навчатись у цьому ліцеї. – говорить вона. – І зараз, коли мій син вже досяг того віку, що може поступати в ліцей, я його почала відмовляти. Але він сказав: «я хочу бути військовим, бо ти, мамо, військова, а я беру з тебе приклад». Молодший син, котрому 11, теж мені каже, що хоче в майбутньому до цього ж ліцею, хоче бути військовим, як я та старший брат. Буде у нас вся сім’я Гуш – військових.
