Україна, як колись було вірно підмічено, ніколи не втратить шанс втратити шанс. Перед нами, здається, знову закривається вікно можливостей, зміни і реформи призупиняються. Це погана новина.
Колонка записана під час виступу Ярослава Грицака в рамках проекту НВ Діалоги про майбутнє
Хороша новина в тому, що відкрився коридор. Коридор довгий. Йдеться про те, що нинішні 20-25-річні українці, цінності яких сформувалися між двох Майданів, в 40-50 років, за правилами «політичної біології», переймуть владу і відповідальність за країну на себе. Це і є наш коридор можливостей.
Це не означає, що потрібно чекати 20-25 років. Я не молода людина і мені хотілося б, аби ці зміни відбувалися швидше. Ми ніколи не знаємо, коли відкриється вікно можливостей. Воно може відкриватися і закриватися в будь-який момент. Єдине — ми маємо бути готові до цього відкриття.
Моє суб’єктивне відчуття таке — ми не пройшли точку неповернення (а я вірю, що така точка існує). Тобто ми пройшли дуже багато, але не пройшли точку неповернення. Друга теза така: у мене є суб’єктивне відчуття, що ми починаємо рухатися назад. Система переходить в режим повільного наступу.
Що робити в цій ситуації? Давайте перестанемо критикувати владу, бо це солодко, красиво і легко. Немає нічого приємнішого, ніж критикувати владу. Давайте, натомість, критикувати себе. Тому що велика частина відповідальності за те, що сталося (чи не сталося) в країні, лежить на нас. Тому що недоліки цієї країни – це наші власні недоліки, ми не можемо довести цю революцію до кінця. Я не кажу, що ми приречені, але ми повинні себе повністю і точно продіагностувати.
