Сьогодні ми завершуємо рубрику «Слідами старого Станиславова». Вона виходила з серпня 2013 року – для газети це дуже серйозно.
Ідея описати історію старовинних будинків і подивитись, як вони виглядають нині, виникла у тодішнього директора «Репортера» Володимира Калина. Ми переговорили з краєзнавцем Михайлом Головатим і вирішили спробувати.
Книга за мотивами слідів
З того часу вийшло рівно 200 статей. Це були не лишень історії окремих кам’яниць, а й нариси про вулиці, площі, парки Станиславова. Крім історичної розвідки, кожна стаття містила стару поштівку й сучасне фото з того ж ракурсу. Чого зупиняємось? Справді, у місті ще є купа старих будинків, лише пам’яток архітектури – 570. Але головна умова рубрики полягала у використанні старих листівок або фотопоштівок, які мають на звороті адресну сітку і пройшли пошту. Тобто все має бути точно, якісно. Тепер поштівки банально закінчились.
Яким чином створювались матеріали? Через колекціонерів підшуковували стару листівку та домовлялися з фотографом про сучасне фото об’єкту. Михайло Головатий надавав історичну довідку, яку я опрацьовував, по можливості доповнюючи якимись цікавими фактами й легендами. Потім Головатий вичитував текст, вносив корективи і матеріал відправлявся у верстку. Інколи в нас виникали запеклі суперечки стосовно певного абзацу чи навіть речення, але ми завжди знаходили компроміс.
До теми: Слідами старого Станиславова. Вулиця Монюшка
За мотивами рубрики у 2016 році вийшла книга «Івано-Франківськ: погляд крізь століття», що мала 127 розділів. На жаль, уже коли вона версталася, Михайло Головатий помер. У планах було довести рубрику до 150 публікацій, тож ми порадились з редактором «Репортера» Андрієм Філіппським і вирішили продовжити.
Вже будучи важко хворим, Михайло Головатий передав мені з десяток довідок на будинки, які ми мали описувати. Він працював у франківському відділі «Зводу пам’яток історії та архітектури», де складав історичні описи старовинних кам’яниць. Після смерті Головатого статті і далі базувались на його матеріалах, які надавала працівниця відділу Галина Максимців, за що їй велике дякую. Сильно допомогли і краєзнавчі щоденники Головатого – їх зберегла пані Анна, його вдова.
Однак, траплялися об’єкти і без історичних довідок. Особливо це стосувалось будинків, яких нині нема. Поштівка є, сучасне фото місця є, а інформації – нуль. У таких випадках доводилося звертатись до Олени Бучик, яка фахово досліджує повсякденне життя старого Станиславова і вільно володіє польською та німецькою. У старих часописах вона знаходила стільки цікавих фактів про кам’яниці та їхніх власників, що з лишком вистачало на статтю. Без її допомоги рубрика точно б не дорахувалася десятка публікацій.
Слово колекціонерам
Підбір старих поштівок – справа дуже відповідальна. У Франківську є три великих колекції, чиї власники гаряче підтримали наш проект.
Починали працювати із Зеновієм Жеребецьким, який збирає листівки з середини 1980-х. Він перший оприлюднив свої «закрома», проілюструвавши краєзнавчу серію книжок «Моє місто» та видавши альбом «Івано-Франківськ на старій поштівці».
«Останнім часом у нашому місті суттєво побільшало людей, яким небайдужа його історія, – каже пан Зеновій. – Відбувається реставрація старовинних дверей і балконів, виникла громадська ініціатива «Франківськ, який треба берегти». Вважаю, що в цьому є заслуга і нашої рубрики. Люди починають любити своє місто».
До теми: Слідами старого Станиславова. Будинок Натана Бораля
Через три роки до публікацій долучилися інші провідні колекціонери. Найбільшу збірку листівок старого Станиславова в Україні має Олег Гречаник.
«За 20 років я назбирав близько 1800 карток, – розповідає колекціонер. – Але це не означає, що вони ілюструють 1800 будинків. Наприклад, однієї ратуші є близько 30. Тому не раз доводилось перебрати колекцію, аби знайти кам’яницю, якої ще не було в рубриці».
Найпізніше філокартією зацікавився Володимир Шулепін, але його збірка найактивніше поповнюється новими надходженнями. Він зацікавився листівками після виходу альбому Зеновія Жеребецького у 2011 році.
«Порівняння старого й нового у рубриці є дуже вдалим ходом, – говорить Володимир. – На поштівках добре видно, як зі смаком було впорядковане місто. Тепер усе запецькано кричущою рекламою, прямо Шанхай якийсь. Сумно. Дуже тішуся, коли старий вид легко впізнається на сучасному фото, але це буває рідко».
Сонце, квадрокоптери, безхатьки
Аби було, з чим порівнювати, треба зробити якісну фотографію. Спершу цим займався журналіст «Репортера» Микола Волков, але у 2014-му його мобілізували та відправили в АТО. Пробував фотографувати сам, поки не зрозумів, що то треба профі. На допомогу прийшов Ігор Гудзь, який і опікувався рубрикою до фіналу. Якщо раптом вважаєте, що робота фотографа це – прийшов, побачив, клацнув – то глибоко помиляєтесь.
«Найкращі фото виходять при доброму сонячному освітленні, тому перед зйомкою дивився прогноз погоди, – згадує Ігор. – Точно відтворити попередній ракурс важко. Тодішні фотографи мали камери широченного формату. Тож, наприклад, для відтворення панорами вулиці доводилось робити кілька кадрів, а потім склеювати їх.
Сильно заважали листя на деревах, тому основна робота тривала протягом листопада-квітня. Але навіть коли все облетіло, радіти рано. Великою проблемою є вловити момент, коли будинок ніщо не затуляє – поблизу нема людей чи припаркованих автомобілів. Оптимальний час – ранок неділі або якесь велике свято, коли люди сплять чи йдуть до церкві. Був випадок, коли знимкував Касу ощадності, що на початку вулиці Мазепи. Ранок, машин, перехожих нема, і тут – на тобі! На металеву огорожу перед центральним входом всідаються два безхатьки і починають неквапну бесіду. Довелося чекати півгодини, поки вони звідти забрались».
До теми: Слідами старого Станиславова. Будинок Юзефа Єгермана
Також у рубриці кілька раз використовувались роботи фотографів Романа Водвуда, Андрія Шустикевича, Дениса Трофімова, поштівки Максима Дутчака. Для зйомки панорами старих казарм артилерії на Коновальця ми використали квадрокоптер Михайла Копієвського. Цікавими архітектурними описами кам’яниць неодноразово виручав Ігор Панчишин. Усім їм ми теж велике дякую!
І наостанок головне. Ми не прощаємося з рубрикою. Колекціонери запевняють, що є багато старих поштівок, які поки що відсутні у Франківську і навіть не засвічені в інтернеті. Точно є зображення цивільного шпиталю (міської лікарні на Мазепи). Ймовірно, існують поштівки зі старою, знищеною німцями, синагогою, кінотеатром «Люм’єр», пивзаводом, панорамою вулиці Зосина Воля (Коновальця). Рано чи пізно вони потраплять до рук наших філокартистів і рубрика оживе. До зустрічі.
Comments are closed.