Сергій Романюк один з найекспресивніших українських акторів, у його теці більше ста фільмів, де він у головних ролях та безліч другорядних. Цього року Романюку виповниться 64. Артист завітав до студії ТРК «Вежа» та розповів про те як, народившись на Дніпропетровщині, став франківцем, як вперше почав зніматися у великому кіно та що витворяв з учасницями гурту «ВІА Гра» під час зйомок у їхньому кліпі.
– Родом ви не з Івано-Франківська, проте вже багато років тут проживаєте. Як ви опинилася у цьому місті?
– Я народився у Дніпропетровській області в місті Кривий Ріг. Звідти мої батьки поїхали до Новоград-Волинського, що на Житомирщині. Кривий Ріг тоді був бандитським містом, мій батько боявся за дітей, тому і виїхали. Там я навчався у школі, був комсомольцем. Я багато читав і добре навчався. Після 10-го класу поступив в театральний інститут до Києва. Та якось нас, молодих акторів, помітив театральний режисер з Івано-Франківська і запросив нас поїхати у гори. Я дуже люблю воду, це моя стихія, а тут – гори. Сюди ми приїхати вчотирьох, але залишилися тут тільки я і мій друг Віктор Вітушинський. Місто я вперше побачив у 1973-му році, тоді був вражений красою та культурою цього міста. Колись мій батько навчався тут в пожежній частині. Він завжди говорив, що Івано-Франківськ та Тернопіль – найкращі міста в Україні. Я можу хвалити будь-які міста, але Івано-Франківськ для мене найрідніший. Я радію від того, що у нас, на Західній Україні, зберігся культ релігії. В інших містах, на жаль, все забуто. У нас всі обряди передаються з покоління в покоління.
– Ви зіграли у багатьох фільмах. Вас запрошували грати у російському кіно. Чи зіграли б ви зараз?
– Мені пощастило в житті, що я потрапив у кіно. У 90-му році я вперше потрапив в українське кіно. У мене всього – близько ста фільмів, і це я тільки про головні ролі кажу. Згодом мене помітила і Росія, вони почали запрошувати до себе на зйомки. Мене врятувало те, що я погано знав російську мову. Коли зрозумів, що на мене є попит в кіно – активно почав читати газети, журнали, книжки, все проговорюючи вголос. Я весь час дивився за грою московських акторів на майданчику і все вбирав у себе. Мені завжди робили компліменти.
– У кого з режисерів знялися б зараз?
– У свого улюбленого режисера Андрія Звягіна. Він московський режисер, але не є прихильником, прибічником будь-яких політичних партій. Він пише сценарії, знімає авторське кіно. У нього дуже багато режисерських відзнак. Я грав у його фільмі «Левіафан». Він сам мене обрав, виділив з-поміж інших акторів. Тоді Андрій мені сказав, що у нас все тільки попереду, будемо знімати і знімати.
– Герої, яких ви зіграли дуже різноманітні. Які перевтілення були найважчими?
– Для мене немає складності перевтілитися у будь-якого персонажа, чи то позитивного, чи негативного. Для мене взагалі не існує цих понять, оскільки читаючи сценарій, я перш за все бачу персонажа. Людина складається не тільки з негативу чи позитиву – кожна людина має у собі все. У грі потрібно тільки розкласти акценти. От беручи до уваги фільм «Нескорений», де я грав енкаведиста, я ж ніколи таким не був, не вступав у жодну партію. Як я міг його зіграти, не будучи ним? Я просто повірив, що можу бути відданим партії.
Знаковою для мене стала роль Шептицького. Пригадую, до мене зателефонував режисер Олесь Янчук і викликав на пробу до Києва. Режисер ще довго вагався чи зможу я «подолати» цю роль. Я розумів всю відповідальність, оскільки це велична постать. До цієї ролі я довго готувався: багато читав, працював у архівах. Зізнаюсь, було страшно. Коли виходив на майданчик, завжди був готовим віддати себе повністю, або згоріти в це час, в цю секунду, повністю… Щоб глядач разом зі мною співпереживав і повірив, що саме таким має бути цей персонаж.
– Розкажіть про вашу участь у зйомці відвертого кліпу гурту «ВІА Гра».
– У кліп мене запросив режисер. Він тоді зазначив, що я здебільшого знімаюсь у серйозних ролях (військові, генерали, полковники), а у такому жанрі ще ні. Я дуже здивувався, дізнавшись, що мова саме про кліп «ВІА Гри». Думав, що гратиму там бандита, «зека», чи ще когось з кримінального світу. Та роль моя була іншою, я мав стати міліонером. Так я і потрапив до ролику.
Коли ми знімали досить цікаву експресивну сцену, де міліонер знервовано, з агресією, поводиться із однією з учасниць гурту, я сказав режисеру, що всі мають покинути площадку. Тоді залишилися тільки я, моя партнерка, оператор, режисер. Я попередив, що буду говорити матюки, буду кричати, буду так це робити, як робив би в житті, щоб ніхто не чув і не бачив. Коли ми почали знімати, не знаю, що в мені включилося, але моя партнерка вже сама просилася, щоб я її відпустив. Цю сцену ми зняли з першого дублю.
