Івано-Франківськ, 7 травня, неділя, День міста, 10:35, тролейбус № 2. У салоні їдуть десь 15 пасажирів і, звісно, водій – чорнява жінка середнього віку. Чергова зупинка, люди заходять, виходять, хтось платить за проїзд, а хтось показує пенсійне.
Поїхали. Водій щось суворо каже в мікрофон. На ходу чути погано, лише: “хто… безкоштовно… проїзд… оплатили… підійдіть, бо сама вийду!” Дві жіночки – одна явно пенсіонерка, інша молодша – розуміють, що звертаються до них, показують посвідчення і квиток: “Вона за мене заплатила, а в неї пенсійне!”
Але водій далі щось каже про оплату, пасажирки говорять голосніше, обурюються. Нарешті – зупинка, звук стає кращим. Водій: “Жіночка у вишиванці, якщо у вас оплачений проїзд, то мусите підійти до мене, я поверну вам 2 гривні. Пасажири у вишиванках на День міста у нас їздять безкоштовно. Підійдіть, будь ласка, бо зараз вийду сама і поверну!”
Все. Салон посміхається, жінки-пасажирки у приємному шоці, у дзеркало видно посмішку водія.
Зі святом тебе, Станиславів, Станіслав, Івано-Франківськ! Аби й надалі так само!
