Понад двадцять років різношерсті політики намагались розколоти Україну на регіони. Вони придумували різноманітні гасла, створювали партії. Популістична брехня лилась з телеекранів через проплачених ними журналістів. Потрібно визнати, що в певній мірі вони досягли своєї мети. Такі гасла, як “Крим — не Україна”, “Севастополь — місто “руських” моряків”, “Донбас всіх годує”. Такі зіграли. Однак, перед обличчям вседержавної біди українці об’єднались. Це було неочікувано, як для влади нашої держави, так і для наших ворогів. Прості люди почали підтримувати один одного, а головне підтримувати таку ознаку державності, як Збройні Сили України. Важко сказати, коли і хто назвав добровільних помічників наших захисників волонтерами. Та сьогодні волонтерський рух дивовижна національна організація, прообразом якої можна вважати лицарів круглого столу короля Артура. В ній немає ватажка, чи командира. Тут всі рівні. І всі важливі. Голос кожного приймається, враховується і чується. А розпочалось все з того, як в кримські українці разом з татарами передавали харчі заблокованим українським військовим у вже окупованому Криму. Потім фури з продовольством, що на материковій Україні почали збирати люди, і які правдами і неправдами проривались крізь новостворений росіянами кордон. А далі… Далі була війна. Пригадую, як ще в березні минулого року 24 механізована бригада отримала наказ висунутись на Курський кордон нашої держави, де росіяни зібрали потужний ударний кулак окупаційних військ. За даними розвідки, був можливий кінжальний удар росіян з Донбаського, Курського і Кримського плацдармів. Таким чином Україну повністю не готову до війни ні фізично, ні морально, ні юридично, ні економічно було б розчленовано і створено так звану “новоросію”. Треба було рятувати державу. І вслід за моряками на захист піднялись всі Збройні Сили України. Жоден підрозділ не відмовився виконати свій перший в новітній історії України бойовий наказ. Та двадцятирічна історія знищення ЗСУ далась в знаки. Багато техніки не те щоб не виїхала за межі частини, а просто не завелась. Механіки і водії не мали досвіду в ремонті техніки, адже бачили її в кращому випадку лише при врученні облікових документів. Так само не було потрібних запасних частин. Тоді до КПП 24 бригади прийшли відставники. Вони добровільно взялись ремонтувати бойові машини і танки. І так було по всій країні.
З початком бойових дій, армійці потребували всього від кевларових шоломів і бронежилетів, до елементарних зручних одностроїв. Завдяки волонтерам у військових з’явились і тепловізори, і пальне для машин. А про харчі, білизну, засоби гігієни годі і говорити! Кожен, хто був в зоні АТО добре знає чого варта пачка вологих серветок, чи сухого борщу (кулінарний витвір наших прекрасних україночок). Однак рік війни доклав свого. Ми всі втомились. Втомились і від поганих звісток, і від постійної напруги. Додає свого і фінансова криза яка все сильніше тисне на простих українців. Та війна за незалежність триває. Щоб розбурхати українську свідомість, не дати забути нації про те, що на території нашої держави іде війна, Львівські волонтери зібрались на центральній площі міста, де утворили волонтерський ланцюг єдності. Ідея провести цей захід народилась якось сама-собою. Адже волонтери вже тривалий час співпрацюють один з одним. Однак ще ніколи не збирались разом. Загалом прийшло біля тисячі людей. Разом з дітьми, рідними та друзями.
“Ми бажаємо показати всім, що волонтером може бути кожен, – розказала волонтер Ірина. – Незалежно чи ви в групі, чи просто робите щось самотужки. Ми всі разом. І разом допомагаємо боронити нашу державу”.
Після того, як волонтери взявшись за руки утворили живий ланцюг єдності, їх діти розгорнули на площі велетенській Державний Прапор України. Після того, як волонтери розписались на ньому прапор поїде до інших областей України, щоб показати всім єдність наших людей. Отже волонтери України! Єднаймося!
