У мирному житті Ярослав Вітовський був водієм міжнародних перевезень. Чоловік не ховався і не тікав за кордон. Тому, коли Ярослава Вітовського призвали на військову службу, одразу поїхав до навчального центру бойової частини.
Там, отримав необхідні навики та знання військової справи, вирушив виконувати бойові завдання. Ніс службу на Сумщині, Харківщині та Донецькій області. Зараз Ярослав Вітовський – військовослужбовець одного з ТЦК та СП області. На власному прикладі показує, що ким би чоловік не був у мирному житті, він може зробити все, щоби стати справжнім захисником нашої країни, йдеться на сторінці Івано-Франківський центр комплектування та соціальної підтримки.
Ярослава Вітовського призвали на військову службу у грудні 2023 року.
Коли проходило навчання, я постійно дивився на штурми 3 ОШБ та «Азову», як вони воюють. Якби я не розумів, що вони там роблять, творять, то багато б з нас, ймовірно, не вийшли б з Торецька живими. Я постійно спостерігав за їхніми діями: як вони заходять і виходять з окопів. І завдяки цим відео вже сам так починав працювати, — розповідає Ярослав Вітовський.
Найважчі бої він пройшов на Донеччині.
Це — взагалі другий світ, там навіть запах… Все не те. Ти просто приїжджаєш в пекло на землі. В тебе за години в голові все міняється. Розумієш, що тебе зараз можуть вбити, що ти не повернешся. Бували моменти, що ти лежиш просто безпорадний на землі й нічого не можеш зробити. Чекаєш, дивишся на годину: «Ого, ще живий, чекаємо далі». Дивишся: 4 година. Всі живі, немає «трьохсотих». Все зовсім інше, — продовжує військовий.
За його словами, цивільним важко уявити, що робиться на фронті.
Якщо чесно, для мене Донецька область — це земля зі смертю, пекло для мене. Я ніколи в житті туди не поїду, не повернуся. Немає в мене асоціацій якихось приємних з тією землею. Але моя мотивація в тому, щоб спинити ворога хоч на тому місці, де зараз є, щоб воно далі не йшло. Така була мотивація. Щоб воно не дійшло до Дніпра. Після Дніпра — вже на захід. І тут вже Тернопіль, Франківськ. Куди люди будуть втікати? — говорить Вітовський.
