Останки 134 людей були торік знайдені біля старого єврейського кладовища в Івано-Франківську. Експерти стверджують, що всі ці люди померли від жахливих катувань. А історики переконані, що то були в’язні станіславівської тюрми НКВС, які стали жертвами каральної операції, спрямованої на винищення української інтелігенції.
Фото: КП «Пам’ять»Розкопки біля єврейського кладовища
Скелетовані рештки людських тіл в Івано-Франківську виявили випадково у серпні 2017-го року, коли прокладали електрокабель біля міського озера на вулиці Ленкавського. Роботи припинили одразу. Тіла закатованих людей були скидані у три траншеї, які залишилися з часів війни.
Так на околиці старого єврейського цвинтаря почались розкопки, які тривали понад місяць. Для полегшення роботи фахівцям довелося використати ескалатор. Скелети 70 трупів експерти відносять до чоловічої статі, більше 50 – до жіночої. Також, у похованні виявили скелети двох дітей – 8 і 16 років.
«Це третє масштабне розкриття злочинів комуністичного режиму, які відбулися якихось 70-80 років тому. Його жертвами стали 134 особи. Перші два масові поховання були виявлені у 1989 році у Дем’яновому лазі (урочище – ред.). Тоді у землі знайшли рештки 524 осіб. Останки ще 269 людей виявили біля заводу «Промприлад». Усі ці люди були знищені у період 1939-41 років, коли з приходом комуністичної влади на Західну Україну почалась велика хвиля масових арештів.
Причиною ув’язнення у так званому «золотому вересні» 39-го могла бути участь українців у «Просвіті» чи навіть членство у Братстві тверезості. Насправді, глобальною метою комуністичних загонів було винищення української еліти» , – розповідає історик та директор КП «Пам’ять» Василь Тимків.
За його словами, у той період Станіславів був епіцентром терору, оскільки саме сюди привозили ув’язнених з усіх районів. Адже тут відбувалися суди та утримували «ворогів народу» у тюрмі НКВС, що була на вулиці Бєлінського, тепер – Сахарова.
Ув’язнених рідко засуджували до страти.
Втім, історики припускають, що все ж існував таємний сталінський документ, який спонукав тодішній режим знищити «людський непотріб» до початку Другої світової, а отже до червня 1941 року. Відтак, останки 134-х людей, знайдених у Івано-Франківську, пов’язують із тюрмою НКВС та з масштабною операцією, спрямованою на знищення української інтелігенції. На зап’ясті однієї з жертв знайшли колючий дріт.
«Перед убивством в’язнів комуністична влада давала їм надію на життя. Можливо, їх готували до висилки на Сибір. Тюремна адміністрація видала їм особисті дрібні речі, які вилучили під час арешту, чим ніби заспокоїла, але все ж людей повели на розстріл. Місця для цього готували заздалегідь. У розкопках ми знаходили окуляри, вставні зуби, монети, хрестики, медальйони. Це все відповідає ментальності освічених людей, еліти», – стверджує Василь Тимків.
Тортури режиму
Страшна знахідка в Івано-Франківську отримала чималий резонанс. Місцева влада надала необхідну допомогу, аби ретельно вивчити кожну знайдену річ і деталь. Судово-медична експертиза тривала більше двох місяців. Фахівці запевняють – усі ці люди пройшли через особливо жорстокі катування. Вони були різного віку. Найбільше закатованих мали від 30 до 42-х років. Десять осіб мали 61 рік та більше. Пошкодження на черепах, каже судмедексперт Омелян Левицький, дають вичерпну відповідь на питання, де були ці люди і які тортури пережили у застінках НКВС.
«Зі 134 черепів, 70 – були повністю розтрощені, 50 – мають пошкодження основ черепа з розходженням швів від ударів твердими або тупими предметами, 14 – мають вдавлені або дірчасті переломи. На черепах виявлено 47 вхідних і 36 вихідних вогнепальних пошкоджень. Вихідних вогнепальних пошкоджень у склепінні черепа виявлено 12. Вони могли бути заподіяні під час допитів, – жертвам стріляли у підборіддя, або у відкритий рот, коли ті кричали.
У 53-х випадках виявили щелепи з одиничними або множинними переломами. Вони могли бути від ударів карабіну, руків’я пістолетів, прикладів автоматів, або ж від удару ноги, коли голову людини розчавлювали черевиком чи чоботом», – розповідає Омелян Левицький.
За його словами, лише 14 черепів мали найменші пошкодження, або такі, що їх можна було зібрати.
Найбільше фахівців вразив знайдений жіночий череп із трьома вогнепальними пошкодженнями. Він належав жінці, якій було за 80 років.
Зрозуміло, каже судмедексперт, два останні постріли енкаведист робив задля власного задоволення.
«Вдавлені переломи спричинено предметами з обмеженими поверхнями: молоток, пістолети, брусок та інше. Дірчасті переломи спричинені багнетами, заточками, напилками, товстими цвяхами та іншими гострими предметами. Виявлено 69 переломів верхніх і нижніх кінцівок. Ці переломи – суто катувальні, бо кістки самі по собі так не ломляться. Переважно були поперечні й косі переломи, які виникають від того, коли б’ють в одне й те саме місце кілька разів», – зазначив Левицький.
За його словами, пошкодження скелетів були такими, що в дев’яти випадках експерти так і не змогли встановити стать особи, у 13-ти – важко було визначити вік людини. Для Омеляна Левицького останнє дослідження є 83-ю експертизою, яку він робив для історико-просвітницького товариства «Меморіал». Завдяки його діяльності Україні вдалося повернути з небуття 3156 закатованих і зниклих людей.
Дзвони пам‘яті
«Ідентифікувати усі скелети знайдених людей технічно дуже складно», – стверджує Василь Тимків. Поки за унікальним хрестиком вдалося упізнати лише одну особу – священика, якого свого часу затримали за спробу залишити Радянський Союз. Свого двоюрідного дідуся розшукувала пані Марта. Жінка звернулась до КП «Пам’ять», щойно дізналась про розкопки.
Фото: КП «Пам’ять»
«З великою імовірністю можемо припустити, що серед цих 134 людей покоїться і тіло священика, отця Степана Цибуха, родом зі села Острів, Галицького району. Свого часу він навчався у Римі, звідки привіз унікальний нагрудний хрестик – енколпіон, всередині якого вкладали мощі святих. На звороті хрестика, який знайшли, є напис «ROME», – говорить Василь Тимків і додає, що він міг належати лише духовній особі.
Історик зауважив, що радянська влада у своїх звітах серед військовополонених часто називала й священиків, які не могли тримати зброю, але були небезпечними для людиноненависної кремлівської ідеї. Саме тому у той період серед священиків було чимало «ворогів народу».
Якщо будуть звернення від інших людей, каже Василь Тимків, які розшукують своїх рідних, КП «Пам’ять» обіцяє звернутися насамперед до архіву кримінальних справ, які зберігають в СБУ. Усі знайдені особисті речі під час розкопок в Івано-Франківську, за якими можна буде упізнати близьких, зберігатимуться у музейному комплексі «Дем’янів лаз», де й перепоховають останки людей.
Поминальні заходи там розпочнуться 23 березня. В цей день у «Дем’яновому лазу» відкриють тематичну фотовиставку, покажуть документальні відеоматеріали і проведуть панахиду.
Вже 24 березня про перепоховання людей сповіщатимуть дзвони у храмах міста та області.
«Я буду просити всіх, хто з нас може, хто має відкрите серце, яке болить і прагне правди, спільно з нами молитися. Ми просили, щоб у всіх наших храмах у суботу, 24 березня, о 12 годині сповістити церковними дзвонами, аби хто де буде, застановився в ту хвилину і помолився за душі невинних і просив у Бога, аби на наших землях більше не пролилася невинна кров», – зазначив архієпископ УГКЦ і митрополит Івано-Франківський Володимир Війтишин.
«Ті 134 жертви комуністичного режиму зможуть знайти спокій і спочивати в мирі. Нам дуже важливо пам’ятати свою історію, винести уроки, аби в майбутньому не повторювати помилок», – зазначає перший заступник Івано-Франківського міського голови Микола Вітенко і додає, що 23-24 березня в Івано-Франківську будуть оголошені Днями жалоби.
Для всіх небайдужих, які побажають взяти участь у поминальних заходах і перепохованні, місцева влада організувала автобуси, якими можна буде доїхати до «Дем’янового лазу» на панахиду та перепоховання.
Непокаране зло
Тим часом прикарпатські депутати вже готують звернення до Президента та уряду України щодо необхідності судових позовів до Російської Федерації, яка мала би відповідати за злочини перед українцями.
«Нацистський режим був покараний за свої злочини. Німці визнали свою провину, покаялись і з 1952-го року донині вони виплачують моральні та матеріальні збитки жертвам Голокосту та іншим народам, які постраждали. Цього не відбулося з Радянським Союзом, правонаступником якого зголосилася стати Росія. На жаль, непокаране зло приводить до нового зла. Серед наступних кроків обласної ради, сподіваюсь, стане звернення до Президента та уряду України про те, аби уряд розпочав судові позови про стягнення з Російської Федерації моральних та матеріальних збитків, завданих українцям під час терору з 1917 і до 1991 року», – зазначив депутат обласної ради, доктор історичних наук, професор кафедри теорії та історії держави і права Прикарпатського національного університету Сергій Адамович.
Він переконаний, – не лише зло має бути покаране, але й пам’ять українців треба повертати. Для цього, каже, у селищі Брошнів-Осада, що на Прикарпатті, планують звести ще один меморіальний комплекс. Його хочуть спорудити на місці колишнього пересильного табору, де тривалий час утримували полонених українців, засуджених до виселення в Сибір. Нині на цьому місці люди самотужки встановили хрест і капличку. Вони сподіваються, що тут запрацює музей пам’яті. Насамперед, для реабілітації жертв тоталітарного режиму.
Ірина Дружук, Івано-Франківськ
Comments are closed.