Тарас Прохасько: Є простий спосіб визволитися – не пити сьогодні

Пропонуємо свіжу публікацію франківського письменника Тараса Прохаська на порталі Збруч.

Пам’ятаю, який я був щасливий, коли моя дев’яносторічна бабця вдавилася кур’ячою кісткою. Бабця була дуже енергійною, їла курку зі смаком, а я у ті нелегкі часи був спроможний раз на кілька місяців купити курку за самостійно зароблені гроші, вдало її спекти і влаштувати радість для всієї родини. З того всього якась кістка залетіла бабці у дихальні шляхи. Вона почала вмирати так, що стало зрозуміло, що вона вмирає, стало зрозуміло – як людина помирає. Що там за чим поетапно відбувається. За цим спостерігали і люди середнього покоління – мої батьки, її діти – і зовсім маленькі мої діти, які ще ніколи такого не бачили. І тоді я, як якийсь не знати хто, двадцять з чимось років, вхопив її, тендітну, суху і маленьку, пучка духу, ззаду попід груди і почав дуже сильно стискати ритмічними рухами цю грудну клітку, яка зовсім недавно пережила інфаркт. І кістка вилетіла. І бабця нормально задихала. І нічого поганого не сталося ні з її грудною кліткою, ні з легенями. І я був страшенно щасливий, що вона ожила, що я зумів врятувати свою улюблену бабцю. А ще тому, що відчув у цьому всьому певний знак. Отримав якусь додаткову віру у знання, у то, що вони можуть бути дієвими і приходять саме тоді, коли є потрібними. Бо день перед тим, цілком випадково, я побачив по телевізорі коротеньку американську програму про то, що робити, коли комусь залетить щось у трахею. Якби не це, то не знаю, чи прожила би бабця ще кілька щасливих призначених їй років.

Отже, існують методи, які відповідають закономірностям. Або: якщо є закономірність, то мусить бути дуже адекватний метод. І є люди – ми називаємо їх фахівцями – які ці методи більше чи менше, але знають.

Якщо говорити про тіло, про фізіологію і патологічну фізіологію, то з цим вже наша культура безграмотності якось дає собі раду. Що би хто не говорив про занепад медицини, але врешті майже всі – навіть ті, що не знають власної анатомії – погодилися з тим, що доктор знає щось таке, чого ми не знаємо, що він мусить помогти, бо є якісь закономірності тілесного буття. І у них можуть бути з різних причин всілякі порушення і збої. І медицина може їх виправити. Зрештою, ми вже настільки віримо у реальність таких речей, що можемо без ніякого доктора накупити у аптеці купу всяких препаратів. Аж дивно, що голова тримає всі ці назви, сортує, що від чого. Добре, що аптек так багато, а ніяких рецептів практично не потрібно.

Щодо нетіла, не матеріалістичних хімічних речовин, то все значно складніше. Так, ніби ми не віримо у існування душі, якій може бути конкретно зле через якісь цілком визначені закономірності, які можуть поправити люди – ми ніяк не хочемо назвати їх фахівцями – які знаються на цих дуже простих особливостях психіки. І які справді можуть допомогти. Але втеча від психотерапевтів – одна з найвиразніших ознак нашої культури. У нас прийнято над цим насміхатися. Типова поведінка хворого. Насміхаємося над американцями і європейцями, котрі ходять до психотерапевтів, вважаючи їх слабими і дурними. Бо у нас є кращі методи – випити і поговорити з другом, яких у них нема, бо вони тупі і бездушні.

Але все стає щораз гірше саме у нас. Це наша темність і безграмотність ведуть до того, що різні психози передаються з покоління у покоління, немов знамениті прокляття і кари до якогось там коліна. Трошки хворі живуть з трошки хворими, плодять і виховують трошки більше хворих. Всім зле, але ніхто не звернеться до лікаря.

Врешті-решт ми перетворюємося на країну культивованих вар’ятів. Звичайно, що у кожному краї – свої розлади. Я би навіть так сказав, що сукупність домінантних розладів є власне тим, що прийнято вважати національним характером чи ментальністю народу. Вони різні, і тому пересічному українцеві все ж таки краще і зрозуміліше бути з вар’ятами із подібного поля – росіянами, білорусами, казахами, абхазами, а не з іншого. Скажімо, навіть чехами чи угорцями.

Досить лиш подивитися на вміст українських автобусів різної категорії, які їдуть з України або до неї. Досить подивитися на континґент, який збирається для посадки на рейс в Україну у будь-якому найстрокатішому аеропорті світу. Слабий і не лічишся – була така приповідка у сімдесятих. Серйозні люди, які вже ходять до стоматолога, але не вірять, що душа складніша від зубів. Але – не гірше від зубів – також надається до лікування, бо є цілком реальні механізми, а біль ні до чого доброго ще ніколи не привів, і знеболення також.

Мій дідо зібрав матеріали до книжки про Земмельвайса. Я не міг зрозуміти, пощо це інженерові-електрикові. Поки не дізнався, що Земмельвайс запровадив септику у акушерстві. Простесенька річ, але від цього смертність новородків і породіль зменшилася вдвічі. І невдовзі стала загальноприйнятою, загальнозрозумілою практикою. А мій тато, якого кілька років боліла нога, просто це терпів, заки не виявилося, що його рак дозрів до унікально цікавої запущеної стадії метастазів.

Величезне щастя – вже після природної смерті бабці – я пережив з анонімними алкоголіками. Точніше, з їхньою концепцією. Пункт перший – визнати, що ти хворий. Пункт другий – зрозуміти, що тобою керує щось більше, ніж ти можеш контролювати. І останнє: є простий спосіб визволитися – не пити сьогодні. Знаючи, чим в інакшому разі обернеться. Проста закономірність…