Пропонуємо свіжу публікацію франківського письменника Тараса Прохаська на порталі Збруч.
Навіть не знаю, наскільки точним є це слово «подобалися». Вони скорше збуджували, затягували, лякали і потім заспокоювали. Але оскільки мені подобалося бути збудженим, затягнутим, ляканим і заспокоєним, то можна лаконічно сказати – мені завжди подобалися.
Мені завжди найбільше подобалися такі фільми, коли хтось ненароком або випадково зробив щось недобре, щось, за що у відповідності з мораллю чи правом треба відповісти, щось, що через свою випадковість не є аж таким жахливим вчинком, але у той момент, коли це сталося, то, що сталося, видається чимось таким, що перекреслює якісь плани, репутацію чи просто перешкоджає навіть не стратегічно, а тактично, іноді на наступних кілька годин. І тоді той, хто це вчинив, докладає усіх зусиль, щоби скоєне замаскувати. І з того моменту все починає розвиватися лавиноподібно. Кожен крок, кожен порух, кожен наступний вчинок все більше обмотуються обтяжливими обставинами і свіжими поганствами, які приховувати стає все веселіше, але важче. Запущена послідовність нагадує ефект невчасно відкритої кляузи – греблі, за якою збиралася вода у гірських річках для того, щоби у потрібний момент на короткий час зробити цілу ріку придатною до сплаву наперед приготовлених дараб із стовбурів зрубаного і згромадженого лісу. Ця послідовність настільки щільна, одне настільки швидко і однозначно викликає наступне, що туди уже не втрутишся інакше, як безвладно пронестися до самого кінця, аж тоді гучного і катастрофічного.
Люблю такі фільми, бо вони підтверджують моє єдине надійне знання про світ – все зі всім пов’язане. Ще перед ознайомленням з основами екології, ще перед уявленням про екосистеми я виплекав це переконання, сотні разів оглядаючи у ранньому дитинстві книжечки Вільгельма Буша, знаючи напам’ять усі пригоди Макса і Моріца. І ту головну мораль усіх історій, яка в українських довоєнних виданнях звучала так: все з такого таке.
Якщо прийняти, що все залежить від іншого, що все є пов’язаним, то тоді і мислення треба розглядати як віднаходження зв’язків, асоціацій між, скажімо, двома будь-якими речами у світі, між якими, здається, нема нічого спільного. Більше чи менше точно відкриваючи більшу чи меншу кількість ланок у ланцюгах послідовностей, які ці дві речі поєднують. Врешті, саме на цьому тримається поезія, експериментальна наука, криміналістика і зближені до ймовірного прогнози. Для мислення в такому разі однаково потрібні знання фактів і фантазія.
Залежно від доступу до фактів і можливостей фантазії можна вдаліше або невдаліше пройти весь ланцюг і зробити точніший або вигаданіший висновок про зв’язок ніби непоєднаних речей.
Скажімо, мені завжди буде бракувати фактів для того, щоби щось мислити про те, як блокада Донбасу пов’язана зі мною, хоч маю достатньо фантазії, щоби вигадати багато мисленнєвих конструкцій, які зроблять цей зв’язок безпосереднім, бо вони будуть впливати на зміни мого емоційного стану.
А з роверами, наприклад, простіше. Тут всі факти укладаються в чітку послідовність, для проходження якої жодної фантазії не треба: у місті з’явилося багато якісних роверів – ними частіше користуються, тому більше залишають у різних місцях – ці ровери часто крадуть – крадуть люди, яким потрібні кілька сотень на щоденну дозу – цих кілька сотень вони отримують за кількатисячний ровер – їх купують скупники крадених роверів, які мають свої нелегальні майстерні у різних місцях міста – ровери розбирають і частинами продають у інших містах. Неможливо побороти викрадачів велосипедів, доки крадене скуповують (не кажучи вже про продаж наркотиків).
Натомість є такі послідовності, які здаються доступними, зрозумілими і завершеними, часом навіть знаковими, але насправді залишаються загадкою тому, що бракує фантазії для того, щоби їх продовжити у бік причини або наслідку хоча би на один крок.
Кілька тижнів тому в цілому місті з’явилися добре видруковані, захищені пластиком, з акуратними шнурочками-зав’язками оголошення про купівлю антикваріату. Крім того, якісь люди почали обходити квартири будинків у центрі, пропонуючи купити старі речі. Список того, що цікавить, дуже нетиповий для наших земель. Тут переважно визбирували щось галицько-польсько-австрійсько-гуцульське. А ця кампанія (організована, до речі, київським клубом колекціонерів з адресою «росарт») акцентує на тому, що могло бути лише у радянських прибульців – бивні мамонта і моржа, кортики і шаблі, ордени СРСР, корали і бурштин…Це вже навіть не німецькі повоєнні трофеї. Це атрибути радянської номенклатури.
Всілякі хвилі на ринку антикваріату завжди були ознакою певних суспільних тенденцій. Ця хвиля також не випадкова. Але для того, щоби зрозуміти знак, бракує фантазії, яка вибудувала би правдоподібну послідовність.
Comments are closed.