Майстер з художньої обробки металу Никола Андрусяк виготовляє традиційні для карпатського регіону прикраси: зґарди, хрести, перстні, обручки.
На відміну від представників традиційного карпатського мосяжництва, які використовують у своїй роботі литво й виготовляють здебільшого гуцульські топірці, Никола створює автентичні прикраси з латуні за власними ескізами, впроваджуючи давні традиції в побут сучасників, пише Ukrainer.
Никола Андрусяк — митець з Печеніжина, гуцульського селища в Карпатах, неподалік від Коломиї. Печеніжин відомий передусім тим, що тут народився очільник українського селянського повстанського руху Олекса Довбуш. Прославили селище і предки Николи: його дідусі були знаними в регіоні різьбярами. Саме тут і сам майстер створив свої перші прикраси з металу.
Спадковий митець
Після завершення школи в Печеніжині Никола навчався в Бучацькому історико-філософському ліцеї імені Святого Йосафата при монастирі отців Василіян. Згодом, не вступивши в Дрогобицьку духовну семінарію, майбутній майстер почав вчитися психології в Коломиї, проте зрозумів, що це не його покликання.
— Креативність оця, малювання, вишивання чи різьба, мені завжди давалася якось просто. Я за що не брався, воно в мене якось постійно проявлялося.
Никола народився у творчій сім’ї: його батьки пов’язані з музичним і образотворчим мистецтвами. Прадід Іван Семенюк — відомий різьбяр, один із засновників місцевої школи обробки дерева. Він навчав технік «сухої» плоскої різьби, тобто не лакованої, а такої, що зберігає природні кольори й породи дерев, а також інкрустації та її особливого виду — інтарсії. Дідусь Николи, Микола Семенюк, вчився у свого батька Івана й разом з ним виконував замовлення з різьби. Кілька їхніх виробів зберігаються в Національному музеї народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Й. Кобринського в Коломиї (читайте також історію про династію скульпторів Одрехівських).
Живучи в цьому середовищі, в мене, напевно, і получилося оце. Тобто, мені замість колискової грали Моцарта або Бетховена на фортепіано. І це вже формувало мене як людину, яка, сприймає творчість як звичну річ.
Незабаром за сприяння друзів Никола дізнався про Косівський інститут прикладного та декоративного мистецтва й вступив туди до майстерні художньої кераміки. Так він потрапив у натхненне творче середовище.
— Мені здавалося, що художник — це мрія! Була «Дзиґа» (відома галерея у Львові. — ред.), і це приходиш, а там виставка Олега Денисенка (український художник і скульптор. — ред.) Вау! Я теж так хочу! Я теж хочу вміти щось творити, щось створювати, щось віддавати.
Косівський інститут — осередок знань про традиційні ремесла, який має багаторічну історію становлення. Наразі заклад поділяється на майстерні, де майбутні митці навчаються автентичних художніх ремесел, як-от: текстильне, деревообробне, металообробне, керамічне мистецтво, монументально-декоративний живопис тощо. Серед відомих випускників кафедри декоративно-прикладного мистецтва майстри художньої кераміки Михайло Озерний та Уляна Шкром’юк, мистецтвознавці Валентина Молинь і Михайло Станкевич, художники Ігор Мельничук, Михайло Витягловський, Антон Григорук.
Досліджуючи кераміку на кафедрі декоративно-прикладного мистецтва, Никола познайомився із професійним ювеліром. Саме це надихнуло студента на роботу з металом.
Більше читайте за посиланням.
