Коли відому американську письменницю Брене Браун запитали, як її представити перед аудиторією, єдине, що тоді спало на думку: “хай буде оповідачка“.
 |
| Брене Браун. Фото huffingtonpost.com |
Дійсно, розповідати історії, аналізувати їх і підштовхувати людей робити висновки професорці Коледжу соціальної роботи Університету Х’юстона вдається найкраще, пише УП.
Найбільше Брене Браун цікавить тема вразливості людини – почуттів сорому, страху, самопереконання у тому, що ми недостатньо хороші для чогось.
Перша книга Браун після 6 років дослідження теми називалася “Жінки і сором” – усі видавництва, куди вона зверталася, відкидали її пропозицію, вимагаючи забрати слово “сором” із назви.
Письменниця не поступилася й видала книжку власним коштом. Після цього, права на текст попросив видавничий дім Penguin. І хоча слово “сором” все-таки прибрали – Брене не спустила свої дослідження нанівець.
Вона вийшла на сцену TEDx і розповіла – люди, які усвідомлюють, що гідні любові, приязні та щирості, не бояться бути недосконалими. Вони приймають свою вразливість, бояться і соромляться, але вдячні за це. Тому що бути вразливим – це бути живим.
Її виступ тривалий час входив до 10 найпопулярніших на платформі TEDx, а книга “Дари недосконалості” входила до списку бестселлерів The New York Times.
Кілька цитат із промови Брене переконають у тому, що бути недосконалим – прекрасно. А якщо навіть вони не зможуть цього довести – відео її виступів мало кого лишить байдужим.
“Пропрацювавши 10 років соціальним працівником, усвідомлюєш, що ми тут заради стосунків. Стосунки – це мета і зміст нашого життя. Ця здатність відчувати прив’язаність – закладена на нейробіологічному рівні, це те, чому ми тут. Коли ти запитуєш людей про кохання, вони розповідають про розчарування. А коли ти запитуєш людей про стосунки, вони розповідають історії про їхню втрату”.
“Я наткнулась на безіменне поняття, яке розкрило стосунки з тієї сторони, яку я ніколи не розуміла і не помічала. І виявилось, що це сором. І сором легко зрозуміти, як страх втрати стосунків. Чи є в мені щось таке, що, якщо інші люди дізнаються про це або помітять, я не буду вартий стосунків з ними. І я скажу вам – це почуття універсальне, воно властиве всім. Сорому не відчувають лише ті люди, які не здатні до співчуття. Почуття сорому підкріплює фраза “Я недостатньо хороший”, нам всім знайоме це почуття: “Я недостатньо білий. Я недостатньо стрункий, недостатньо багатий, красивий, розумний чи успішний”. В основі цього лежала надзвичайна вразливість”.
“Люди, які вірять у те, що вони гідні любові, не бояться бути вразливими. Це все. І для мене, складність, яка заважає нашим стосункам – це страх, що ми не гідні стосунків… Вони вважають, те, що робить їх вразливими, робить їх гарними. Вони не говорять, що почуття вразливості приємне, але й не вважають його нестерпним. Вони говорять лише про те, що воно необхідне”.
“Люди, що прийняли свою вразливість мають готовність сказати першими “Я тебе кохаю”, готовність робити, не маючи жодних гарантій, що все вийде якнайкраще, готовність спокійно чекати дзвінка від лікаря, після того, як зробили мамограму. Вони готові вкладатися у стосунки, які можливо складуться, а можливо й ні. Вони надають цьому першочергового значення”.
“Проблема полягає у тому, що ми не можемо вибірково стримувати емоції. Не можна сказати, ось це для мене погано. Ось вразливість, ось горе, ось сором, ось страх, ось розчарування, я не хочу це відчувати. Я візьму кілька пляшок пива і тістечко з бананом та горіхами. Я не хочу цього відчувати. Ми не можемо стримувати неприємні почуття, не стримуючи наслідки, наші емоції. Тож коли робимо це – пригнічуємо радість, пригнічуємо вдячність, пригнічуємо щастя. І тоді ми нещасні, і ми шукаємо мету та зміст, і ми почуваємо себе вразливими, і тоді ми беремо кілька пляшок пива і тістечко з бананом та горіхами. І починається небезпечне коло”.
“Найважливіше, на мою думку, – вірити у те, що ми повноцінні. Бо коли ми переконані, що повноцінні, тоді припиняємо кричати і починаємо слухати, тоді ми стаємо добрішими і ніжнішими до людей, які нас оточують, і добрішими та ніжнішими до себе”.
Цитати взято за перекладом Ірини Грогодзи.
