Кожного року, коли українцям випадає сніжна зима, це перетворюється на катастрофу міського масштабу. Оскільки у вирішенні міських проблем українці звикли покладатись на чиновників, то й винні у нерозчищених від снігу вулицях завжди мер та його команда.
На цьому також спекулюють і деякі медіа. Вони щоразу розповідають, як погано столична влада прибирає столицю взимку. Хоча в Києві цей обов’язок частково покладений на власників будівель, наприклад, торгово-розважальних центрів.
Як результат – кияни навіть не замислюються про те, хто насправді має прибирати сніг у місті. Вважають, що якщо 30 років за все відповідала міська влада, то й тепер так має бути. Але дещо змінилось – тепер власність перестала бути державною, а стала приватною, тому й відповідальність за деякі процеси в місті має бути розділена. Щоб зрозуміти, як може бути влаштоване ефективне прибирання снігу у Києві, «Хмарочос» звертається до стратегії і політики у цій сфері в різних містах світу.
Чикаго та Філадельфія, США
У багатьох американських містах обов’язок прибирання снігу на тротуарах, зупинках громадського транспорту, місцях для паркування лежить на власниках будівель, мешканцях навколишніх будинків та власниках бізнесів, які орендують площу поряд. Наприклад, за законом у Філадельфії відповідальний за розчищення ділянки має зробити доріжку без снігу шириною не менш ніж 75 сантиметрів впродовж 6 годин з початку снігопаду. Інакше – штраф у розмірі $50 за кожен день, поки неприбраний сніг лежить на тротуарі. Таке саме зобов’язання має і власник будівлі поряд. І так далі. Тоді на тротуарі з’являється єдина стежка без снігу, якою можна пересуватись без загрози для здоров’я. До речі, якщо хтось впаде і травмується біля вашого будинку через нерозчищену доріжку, ви ще й маєте оплатити лікування цій людині.
У Чикаго на додачу до «батогу» у вигляді штрафу існує ще й «пряник»: тут найбільш сумлінним та відповідальним власниками чи орендарям приміщень надсилають листи з подяками та грамоти, які можна потім повісити у торговому залі чи в кабінеті. А перед початком зими на двері вішають попереджувальні флаєри, щоб усі були готові до можливих снігопадів.
Такий підхід, в цілому, має сенс. Адже власник бізнесу на першому поверсі має бути зацікавлений у тому, аби його клієнт комфортно та без травм дістався магазину, кафе чи офісу. Зручно це й для мешканців будинків – міські комунальні служби фізично не можуть розчистити усі подвір’я, тротуари, проїзди та під’їзди, тож якщо містяни хочуть перестати ходити по кризі з ризиком падіння кожного разу, вони мають допомагати місту у складній боротьбі зі снігом.
Гельсінкі, Фінляндія
У одній з найпівнічніших столиць світу використовують більш-менш традиційну для цих широт технологію. Тут іноді доводиться чекати прибирання вулиці від снігу, особливо в житлових районах, тому що прибирання снігу відбувається за певною класифікацією. У першу чергу розчищають головні магістралі і вулиці, якими їздить громадський транспорт. Тільки після цього приходить черга вулиць у житлових мікрорайонах.
Відповідальність за прибирання вулиць розділена між містом і власниками земельних ділянок. Місто відповідає за розчищення проїжджої частини вулиць, але вивезення снігу, розчищення тротуарів і посипання піском перед ділянкою знаходяться у сфері відповідальності власників цих ділянок.
При цьому сніг зазвичай вивозиться з вулиць, а не залишається лежати на тротуарах чи узбіччі – у Фінляндії його може випасти дуже багато і тому раціонально одразу його прибирати, інакше можна опинитись посеред засніжених гір у місті вже за кілька днів. Сніг прибирають лише вночі – в цей час вивезення снігу найменше впливає на рух транспорту, снігоприбиральні машини не заважають проїзду трамваїв. Звичайно, це створює шум, але його намагаються звести до мінімуму.
Стокгольм, Швеція
Від схеми, яка діє в Гельсінкі, у Стокгольмі починають відмовлятись. Причиною тому стали права жінок. Очищуючи в першу чергу головні магістралі та діловий центр міста, влада міста ігнорує права та потреби вразливих груп населення: жінок, осіб похилого віку, людей з інвалідністю, тощо. Автівками у центр у робочі та вихідні дні дістаються переважно чоловіки, що працюють. Жінки ж, які більше користуються велосипедами або ходять районом пішки, виявляються непотрібними місту.
Депутат від Партії Зелених у міській раді Стокгольму Деніел Хелден розповів про досвід невеликого міста Карлскоґа у центральній Швеції, коли вдень, після прибирання головних вулиць, техніка та комунальні працівники також приділяють увагу й розчистці вулиць у мікрорайонах для зручності жінок, які можуть гуляти з візочками вдень.
Прага, Чехія
У Празі декілька років тому політика прибирання снігу у місті перетворилась на справжню боротьбу за свободу та права містян. Законодавство стосовно цієї сфери довелось розтлумачувати Конституційному суду.
Річ у тім, що у столиці Чехії закон про те, що дорогу біля власного будинку має прибирати його власник, існує ще з 1838 року, з часів Австро-Угорської імперії. Цю норму наслідував Дорожній Акт Чехословаччини, а потім і новий закон у Чехії. Таким чином у місті не існувало, фактично, муніципального прибирання доріг. До цього додавалось ще й те, що відповідальність за нанесення шкоди будь-якій особі внаслідок неприбраної вулиці, що є суміжною з приватною власністю, покладалась на власника будівлі, який мав відповідати за цю ділянку. Після широких дебатів у судах та в Парламенті Чехії, цю норму було скасовано, а обов’язок чистити вулиці було покладено на міську владу. Проте, багато містян заявили, що вони продовжать прибирати вулиці від снігу самотужки, але робитимуть це не через примус держави, а тому що хочуть дбати про своє місто добровільно.
