В Івано-Франківському інноваційному центрі «Промприлад. Реновація» працює сімейна майстерня, де кожен може не лише придбати галантерейні вироби з натуральної шкіри, а й роздивитись, як триває процес їх створення.
Засновниця галантереї Наталія Найда зізнається, що пандемія COVID-19 змусила її замислитися про продаж бізнесу. Про те, як цього вдалося уникнути, у нинішні часи, дізнавалася кореспондентка Укрінформу.
Машинка від дідуся й бабусі
Франківчанка Наталія Найда, як і більшість українських жінок, звернулась до handmade-творчості, коли перебувала у декреті після народження сина, 13 років тому. Саме тоді, каже, з’явилась її Shuflia (“Шуфля”). Втім, на початках вона не мала жодного стосунку до шкіргалантереї.
«Я почала робити листівки – те, що може жінка з дитиною на руках. Пробувала їх кудись продавати. Так у мене визначились точки реалізації. І коли мене запитували, чому я назвала своє виробництво «Шуфля», я відповідала: «А чому ні?», – усміхається Наталія Найда.
З часом у неї з’явились помічниці, а чоловік Наталії навіть виділив їм приміщення для майстерні у своєму веломагазині. До виготовлення листівок плавно додались іграшки та сувеніри. У 2014-му майстрині помітили, що люди не надто купують таку продукцію, а тому вирішили запропонувати їм більш практичні речі. Зупинились на виробництві гаманців, які дуже сподобались замовникам. Тоді постало питання з обладнанням.
«Першою машинкою, яка була призначена для роботи зі шкірою, стала машинка чоловіка моєї двоюрідної бабусі. Свого часу в селі Загвіздя він шив людям взуття. У молоді роки чоловік тримав цілу майстерню. Я її пам’ятаю ще з дитинства, коли батьки відправляли мене в село. Там я спостерігала, як чоловік працює зі шкірою. Після смерті чоловіка бабуся дозволила все забрати. Так моєю першою технікою стали його обладнання та інструменти», – пригадує Наталія.
Окрім давнього обладнання «Шуфля» ще не мала ні стратегії виробництва, ні навичок, ні партнерів. Все приходило поступово. Але найперше постало питання сировини, яка коштувала тоді чималих грошей.
«Це тепер є багато постачальників шкіри, а тоді з цим було досить складно», – розповідає Наталія Найда.
Вона пригадує, що пропозиції українських постачальників були «нереально дорогими» для майстерні. До того ж, каже, обсяг продукції був одноманітним, а маленька «Шуфля» націлилась працювати зовсім не в масштабах великого виробництва. Майстерня вже тоді бачилася Наталії як крафтове виробництво. Тому й домовились про стокову шкіру за нижчими цінами.
«Зазвичай коли постачальник працює з великими замовниками, то в них є незначні залишки. Вони накопичувались, а ми раз на місяць їх забирали. І якщо для великих виробників такі шматки шкіри були ні до чого, то для нас вони стали щастям», – зізнається майстриня.
Працювати по-білому – принципова позиція
Нині асортимент Франківської галантереї – від різноманітних ключниць до валіз і портфелів для ділових людей. Нещодавно, завдяки французькому проєкту, який підтримує жіночий бізнес у період карантину, у магазину з’явився власний сайт. Він допоміг українському виробникові вийти на великий ринок.
«Жодного разу в мене не виникало думки замовляти вироби в Китаї чи ще десь, аби здешевити наш продукт. Ми завжди працювали відкрито. Це була моя принципова позиція. Звичайно, можна було сидіти у квартирі, найняти кілька людей і шити собі гаманці. А заплатити за оренду приміщення, зарплату, податок за працівників, ведення бухгалтерії – це певні навантаження, і вони лягають на ціну продукції. Я не кажу, що ми – супергерої, але ми одразу працювали по-білому. Так, наш наплічник нині коштує 3800 гривень, і ми розуміємо, що не кожна людина собі може це дозволити. Але ми надто багато коштів інвестували в обладнання, яке є сьогодні, у меблі та інші складові крафтової майстерні», – розповідає Наталія Найда.
Далі читайте на сайті Укрінформу.
Comments are closed.