“Це звичайна будівля, які є у кожному місті світу і це не додає вартості вашій країні”, – сказав мексиканський архітектор Фернандо Ромеро про будівлю готелю Хаятт, що на Софіївській площі.
Минулого тижня він відвідав Київ з лекціями про майбутнє сучасної архітектури, пише УП. Життя.
Крім іншого, Ромеро відомий своєю співпрацею з Ілоном Маском по проекту будівництва надшвидкісного світового метро.
| “Це звичайна будівля, які є у кожному місті світу і це не додає вартості вашій країні”, – сказав мексиканський архітектор Фернандо Ромеро |
“Зрозумійте, важливо що я побачу коли наберу “Україна” в Гуглі. Зараз це буде Україна минулого – історичні будівлі, а потрібно побудувати майбутнє.
Приміром, коли ви їдете в Австралію, ще до того як ви прилетіли ви бачите будівлю – Сіднейську оперу і це картинка 21 сторіччя. Ви прибуваєте в сучасне місто. Ось що є справжнім викликом для українських архітекторів…”
На жаль, це не перший подібний відгук від іноземних гостей.
Хтось хоче побачити українську сучасну архітектуру, принаймні в столиці.
Хтось яскраву будівлю музею сучасного мистецтва.
А хтось намагається хоча б відрізнити нову будівлю від старої. Після таких спроб задають питання: “А де в Україні сучасна архітектура?”
Справді, якщо набрати в гуглі Ukraine, Ukraine architecture, Ukraine modern architecture, то що ми побачимо?
Карти з окупованими територіями, прапори, революційні фото, архітектуру історичних та відбудованих церков…
На запит про сучасну архітектуру, завдяки низці статей та уваги до подібних пам’яток, знаходимо будівлі хорошої архітектури радянського часу: готель “Салют”, київський крематорій на Байковому та будинок УкрІНТЕІ, який ще називають “тарілкою”.
Стан цих будівель, які можна назвати хоч і радянською, але сучасною архітектурою занедбаний.
| На запит про сучасну архітектуру знаходимо будівлі хорошої архітектури радянського часу. Наприклад, готель “Салют” |
І головне, що це картинка з минулого.
А що ж про майбутнє? Чи хоча б про сучасне?
Такий стан міста – це виклик для українських архітекторів, як стверджує Ромеро.
Та чи тільки для них? Я неодноразово чула думку, що сучасні українські архітектори не здатні створити цікаві об‘єкти актуальної архітектури і я з нею не згодна.
Якщо ми спробуємо уявити процес створення об‘єкту архітектури в цілому, то побачимо складний і багатосуб’єктний процес, де архітектор є лише частиною системи прийняття проектних рішень і, як правило, не головною.
Виникнення і усвідомлення ідеї проекту, вибір земельної ділянки, пошук найкращого архітектурного рішення, погодження з усіма зацікавленими учасниками, балансування впливів різних факторів від соціальних до економічних, реалізація проекту будівництвом – так дуже узагальнено виглядає опис цього процесу.
Основним суб‘єктом такої системи є замовник – компанія, міська адміністрація, група осіб чи людина, яка впливає на проектні рішення і відповідає за всі етапи його реалізації.
Яким має бути цей суб‘єкт, з якими якостями, з якими ресурсами?
Щоб створювати величні проекти треба самим бути величними.
Бути візіонерами, тими, хто мислить категоріями майбутнього, а не минулого.
Тими, хто моделює це майбутнє і має відповідь на питання “навіщо?”
І так, треба мати ресурс. Не тільки інтелектуальний, а й часовий та фінансовий.
Як сьогодні переважно ставиться задача для архітектора?
Зробити максимум квадратних метрів за мінімум коштів і щоб виглядало дорого. Так, це мій суб‘єктивний досвід і з ним можна не погодитись, але вигляд навколишньої забудови наочно демонструє реалізацію подібних задач.
Зрозуміло, що масштаб задачі й масштаб рішень обмежує ринок і наявні ресурси, але думаю, що найбільші обмеження полягають в існуючій парадигмі та способі мислення.
Поки масштаб думки про сучасне в архітектурі міста буде обмежуватися новими муралами на старих стінах, ми не створимо нічого значущого.
Велична архітектура – показник того, чи спроможні ми створювати довгі складні та системні проекти з багатьма учасниками, які працюють на спільний результат.
Чи можемо ми домовлятися, чи є у нас культура діалогу, результатом якого є аргументовані, виважені та складні рішення.
Сучасні найкращі архітектурні споруди не створюються волею однієї людини, це результат співпраці фахівців з багатьох сфер і спільне розуміння картинки майбутнього.
При цьому “якість” нашої сучасної архітектури залежить не тільки від тих, хто розподіляє ресурс.
Суспільного запиту на сучасну і актуальну архітектуру також немає, як і розуміння її важливості, розуміння того, що вона говорить про нас як про суспільство красномовніше ніж всі тексти і спікери.
Це ще одна причина того, що і комерційним і міським проектам легше орієнтуватися на посередні або звичні рішення в псевдоісторичному стилі для того щоб зберегти “тишу” в соціальній системі.
Я не чую в суспільстві дискурсу про те, якою має бути наша архітектура, якого масштабу мають бути проекти, що саме ми хочемо бачити в майбутньому.
Нам потрібно змінити ментальну модель з дрібних точкових перетворень на світовий масштаб.
І я вірю, що це станеться, нова думка і сучасна архітектура в моєму місті і в моїй країні буде.
Для цього потрібно усвідомити, що це важливо, що архітектура – це мова, якою ми говоримо зі світом і нам є, що сказати.
Анна Кирій, архітекторка, учасниця клубу STEM-жінки
