«Ми разом крутимо педалі, щоб зруйнувати стереотипи та залучити незрячих людей до активного життя». Із таким девізом вже другий рік поспіль люди з вадами зору та волонтери об’єднуються заради Всеукраїнського велопробігу «Бачу! Можу! Допоможу!». У суботу двоколісні коні марафонців дістались Рогатина. Емоцій не стримували ні гості, ні ті, хто їх зустрічав, адже найважливіші речі в житті ми бачимо серцем, пише rogatka.if.ua.
До теми: Учасники велопробігу “Бачу! Можу! Допоможу!” дісталися Франківська (ФОТО)
Під вечір 6 серпня площа Роксолани виглядала по-особливому. Частина учасників пробігу не могла її побачити на власні очі, але це не впливало на ейфорію гостей, їхні усмішки і щире захоплення Рогатином. Зійшовши з велосипедів, вони бурхливо обговорювали поїздку та жартували, а коли дівчинка-волонтер почала описувати центр нашого міста, захоплено розпитували деталі, щоб «побачити» їх чужими устами.
Взявшись за руки, марафонці підійшли до пам’ятника Насті Лісовській. Тут їх зустрічали заступник міського голови Микола Шинкар, головний спеціаліст сектору молоді та спорту Володимир Гринчишин і справжня опільська Роксолана. На вишитому рушнику і зі словами вітань вона піднесла гостям коровай, якому вони особливо зраділи. Тут-таки розділили його між собою, а хтось навіть вигукнув: «Я такого смачного короваю вже сто років не їла». Площа поринула у сміх, крізь який на очах виступали сльози: от вона щира радість життя і його маленьким подарункам, котрі не кожен зрячий може розгледіти через свої примхи чи нарікання до долі.
Перевтілитись у султану
Які ж овації в учасників пробігу, а особливо у його прекрасної половини, викликало вбрання Роксолани! Поки волонтери описували його вигляд, дівчата старались відчути на дотик кожен елемент строю, а відтак навіть приміряли їх на собі. «Фотографуйте! Як мені? Я красива?!», – звертались вони до своїх друзів. – «Ох, як гарно вітер розвіває тканину. Ви сфотографували?». А довкола дівчат згуртувались усі, в кого були фотоапарати, щоб зберегти на згадку мить їхнього перевтілення у султан. Попри те, що рогатинці та учасники пробігу тільки-но зустрілись, не відчувалось жодних бар’єрів, усім було весело та затишно, і навіть площа, яка на кілька хвилин стала подіумом, освітлювала красунь променями підвечірнього сонця.
Світ круглий, якщо крутиш педалі навколо нього
Серед учасників велопробігу помічаю знайоме обличчя Володимира Пирога, з яким навчались на одному факультеті у Львівському університеті імені Івана Франка. Оскільки ми були на різних курсах, то до цього не випадало нагоди познайомитись особисто, але юнака, який попри вади зору вступив у виш і успішно студіював журналістику знала заочно. Підійшовши привітати його на рогатинській землі, починаємо розмову, ніби старі добрі знайомі: хто з ким навчався, де зараз працюємо, чи задоволені обраною професією. Володя гордо представляє свою дівчину – Катю Халецьку, з якою того дня саме святкували першу річницю стосунків. Пара разом вирушила у веломарафон, бо наголошує: «Це ідеальний спосіб розім’яти тіло, випустити енергію, здобути нові враження. А основне – довести собі та світу, що можеш, як усі, крутити педалі і жити повноцінно».
Як усе починалось
«Ідея проекту належить неймовірній людині і громадському активісту Миколі Пеху, – повідомляють координатори проекту. – Ми його знали як сильну і сміливу особистість. Ще у дитячому віці Микола почав втрачати зір. Одного дня, під час їзди на велосипеді по стадіону, він вже не зміг відрізнити асфальт і траву. Саме тоді усвідомив, що зір втрачено повністю. Але хлопець не упустив рук. Під час навчаня у старших класах виграв стипендію для участі у прогамі обміну FLEX, що дала йому можливість навчатися рік у США. Закінчив факультет міжнародних відносин Франкового університету у Львові. Рік навчався на магістратурі в Лондоні. Опісля повернувся до рідного Львова і продовжив активну громадську діяльність в заснованій ним ГО «Інститут українських студій».
На жаль, Миколи Пеха вже два роки немає з нами, але його ідея про Велопробіг за участю незрячих людей живе, і ми разом з вами втілюємо її у життя».
9 областей за 16 днів
Минулого року учасники велопробігу стартували зі Львова, проїхали через Тернопіль, Рівне, Житомир, Київ, Черкаси, Умань, Вінницю, Кам’янець-Подільський, Хотин, Чернівці, Івано-Франківськ та фінішували у місті Лева. За кошти, які вдалось зібрати під час пробігу облаштували сенсотеку у Львові. Цьогоріч, за словами співорганізатора проекту Тетяни Бойко, маршрут зовсім інший: планують подолати понад тисячу кілометрів, завітавши у 9 обласних центрів, а 22 серпня фінішуватимуть в Одесі. Дістатись туди 40 учасників пробігу мають намір за 16 днів. Їдуть велосипедами-тандемами, де у парі люди з вадами зору та волонтери.
«Чому ми це робимо»
«Люди з порушенням зору щодня стикаються з численними труднощами, щодня змагаються за визнання своїх прав на гідне життя без дискримінації. Постійно доводять, що попри всі перешкоди, бар’єри та стереотипи, вони можуть досягти найвищих вершин і подолати сотні кілометрів на шляху до своєї мрії. , – наголошують координатори. – На жаль, все ще багато незрячих людей виключені із активного життя суспільства, ізольовані у своїх домівках з ярликом “неповносправний” чи “інвалід”. Наш проект – це можливість показати суспільству, що порушення зору насправді не обмежує. Подорожі, цікава робота, активний відпочинок, заняття спортом, вечірки з друзями – це все невід’ємна частина життя кожного, й інвалідність цьому не перешкода. Саме тому ми разом сідаємо на велосипеди, щоб набратись натхнення, поринути у пригоди, випробувати свої сили, знайти нових друзів та побачити Україну, кожен у свій спосіб».
Далі буде…
«Бачити» нові кольори вулиць, зустрічей і життя вирушили учасники велопробігу, дорогою навчаючи цьому тих, кому випала честь поспілкуватись із ними. Переночувавши у Рогатинській спеціальній школі-інтернаті та помолившись у Церкві Зішестя Святого Духа, вони подались далі – вперед до нових міст, емоцій та відкриттів.
Текст і фото – Зоряна Дзера.
