У своєму будинку з початку повномасштабного вторгнення рф в Україну прикарпатка пані Стефанія прихистила 25 людей з Харкова, Києва та Кривого Рогу. Вони покинули свої домівки через обстріли. Кожного з них жінка називає членом своєї сім’ї.
Перших переселенців пані Стефанія прийняла 25 лютого. Це були дві сім’ї з Харкова та Києва, пише Суспільне Карпати.
О 4:30 приїхали. Я за ніч каструлю борщу зварила, плов. Думаю, люди з дороги – треба погодувати. Люди не їли й чай не пили – одразу полягали спати. Я їх зустріла. То були такі плачі, обійми. Діточки маленькі, Боже, плачуть, говорити не можуть. Розумієте? Ми так наплакалися, — пригадує пані Стефанія.
Незадовго до початку війни у жінки помер чоловік. Каже, переселенці стали її розрадою від горя, адже троє її дітей давно працюють за кордоном.
Переселенці мене врятували. Було дуже тяжко. Знаєте, як це після похорону — сама в чотирьох стінах залишилася. Але приїхали люди, то й не було коли сумувати та лякатися. Я в кухні всі дверці повідчиняла і сказала: “Запам’ятайте, що де стоїть, — де ложка, де виделка, де посуд, де продукти. І вони вивчили й вже потім самі газдували, — розповідає жінка.
Приймати у своєму будинку людей із зони бойових дій пані Стефанії запропонувала донька, яка побачила у Facebook допис старости села. Жінка без вагань погодилася. Зараз більшість людей, які зупинялися в Стефанії, пороз’їжджалися, залишилися тільки кияни — Наталія з сином Сергієм.
Читайте: Навчання під час війни. Як у Франківську працює «янгольський» центр (ФОТО)
На початку війни вони допомагали родичці в Ірпені. 6 березня, розповідає Наталія, через обстріли вони пішки втікали з міста. З Києва через волонтерів потрапили спочатку до Львова, а звідти — на Прикарпаття. Про пані Стефанію жінка дізналася від родичів. Наталія каже, що з нею – як з рідною.
Ми приїхали, її не було вдома. Тоді заходить пані Стефа, і до нас, як до рідних. Одразу нагодувала: “Ви з дороги? Треба поїсти. Оце — ваша хата, ось тут розміщуйтеся. Тут ви будете жити, — пригадує першу зустріч Наталія.
Разом із власницею будинку Наталія з сином по черзі готують їжу та пригощають одне одного. Стефанію син Наталії Сергій називає “золотою жінкою” через її добре серце.
Такого ставлення до себе від зовсім незнайомої людини ми, мабуть, не очікували. Сюди приїжджаєш і наступного дня відчуваєш себе, ніби у своєї бабусі в селі. Дуже гостинна, дуже гарна господиня, не зважаючи на вже не дуже молодий вік, на стан здоров’я. Все прибране, все почищене. Кури, корови нагодовані, — ділиться Сергій.
Стефанія розповідає, що готова й надалі приймати людей, були б охочі. З деякими своїми гостями підтримує зв’язок. Чоловік з однієї родини, що залишився в Україні, пообіцяв жінці приїхати з сім’єю святкувати перемогу.
Ми всі приїдемо до вас, зустрінемося за столом. Ми всі маємо відсвяткувати перемогу. Я кажу: дай, Боже, щоб це швидко здійснилося, — переповідає пані Стефанія.
Подружжя артистів балету з Маріуполя створить у Франківську студію пластики (ВІДЕО)
