Ярослав Марціновський – родом з села Ценява. Служив гранатометником у 47 окремій механізованій бригаді «Маґура». Загинув 8 червня 2023 року під час виконання бойового завдання поблизу села Новоданилівка Запорізької області.
11 грудня 2024 року на сайті президента оприлюднили указ про присвоєння Ярославу Марціновському звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» посметрно, пише Репортер.
За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові постановляю присвоїти звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» Мірціновському Ярославу Михайловичу — солдату (посмертно), – йдеться в указі президента.
Ярослав народився в селі Ценява Івано-Франківської області. У 2004 році закінчив Коломийський індустріально-педагогічний фаховий коледж. Здобув фах маляра-штукатура. Заробляв на життя тим, що виконував індивідуальні замовлення з укладання тротуарної плитки. Був фахівцем своєї справи, повідомляють на сторінці проєкту Меморіал.
Під час повномасштабної війни чоловік твердо вирішив йти захищати рідну країну від окупантів. Поповнив лави Збройних Сил України і згодом ніс службу у 47-ій окремій механізованій бригаді «Маґура». Пройшов навчання та став гранатометником.
Солдат Ярослав Марціновський, позивний Цимбал, загинув 8 червня 2023 року під час виконання бойового завдання поблизу села Новоданилівка Запорізької області.
30 вересня воїну виповнилося б 37 років.
Читайте також: Вони загинули за Україну. Пілот-винищувач, підполковник Андрій Ткаченко
Він – Герой мого життя і Герой України, людина духу і справжній патріот, частина мене, мій рідний брат Славік. Він не любив шум і розголос, не любив виставляти напоказ героїзм, він просто був героєм. Коли він пішов воювати – ми його просили не йти, просили залишитись вдома. На що почули тверду відповідь: «Це – найкраще, що я можу зробити, це – мій обовʼязок», – розповіла про загиблого сестра Марія Марціновська.
Він захищав нас до останньої хвилини свого життя. Справжні герої помирають перші, вони перші йдуть у бій, вони захищають, і жертвують собою задля побратимів і всіх нас. Вони віддають найцінніше. Він пожертвував абсолютно всім заради нас! Заради України! Він втратив найголовніше, що мав – життя, а з ним і щасливу сімʼю, кохану дружину і донечку, які вже ніколи не побачать його посмішки, не відчують його обіймів і поцілунків… Він любив життя! Мав багато мрій і планів. Любив гори і подорожі, йому вистачало кількох хвилин, щоб зібратись і вирушити в мандрівку. Він був справжнім патріотом, тим, хто бачив світ. Але завжди казав, що Україна – найкраща, що саме вона – його дім. Він знав, що бореться за майбутнє. За майбутнє наших дітей! Часто казав, що бореться за щасливе майбутнє українців і вірить в те, що наші діти нарешті переростуть меншовартість та наслідки радянського союзу.
Поховали захисника у рідному селі.
Вдома на Ярослава чекали дружина Марія, донька Надія, якій на момент загибелі тата було 5 років, рідні та безліч друзів.
Читайте також: “Хочу постаріти у своїй країні”. Як працюють волонтери Прикарпаття і що їх тримає
