Відео Газета Люди Фото

Про пані Світлану, яка працює у Франківську “голосом вокзалу” (ФОТО, ВІДЕО)

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr
Кожен із нас хоча б раз у житті подорожував залізницею. І ті, що були на вокзалі у Франківську, точно чули її голос.

Аби встигнути на роботу, пані Світлана прокидається о п’ятій ранку, працює по 12 годин, але, каже, нізащо б не змінила професію.

Вокзал в Івано-Франківську. Фото: ua.depositphotos.com
Фото: ua.depositphotos.com
Довідник з усіх питань

Світлана Нащук за фахом товаро­знавець, але з 1999 року на Укрзалізниці. Тут працювали її дідусь і мама. А коли мама йшла на пенсію, то запропонувала доньці зайняти її місце. Тож Світлана спершу була касиром у рідному Лісному Хлібичині. Але згодом квитки почали продавати прямо у потягах, зупиночний пункт в її селі закрили, тож жінка перейшла працювати до Франківська. Вже багато років поспіль пані Світлана доїжджає на роботу з Лісного Хлібичина. Зміна триває 12 годин – з восьмої до восьмої – або ранку, або вечора.

На дикторів не вчать ніде. Якщо є вільна вакансія, то людину беруть на два місяці стажування, а далі вже починається самостійна праця. Отже, спробувати стати «голосом вокзалу» може кожен охочий.

Моя робота дуже цікава і справді потрібна. Крім оголошень, я допомагаю людям у пошуку потрібних маршрутів, – розповідає пані Світлана. – Моя професія називається – диктор, працівник довідкового бюро. Тому іноді немає навіть хвилини на те, щоб перевести дух.

До неї звертаються за всім. Губляться люди, речі, а зараз ще додалися нагадування про коронавірус і заходи безпеки, пов’язані з ним. Дивно, але, за словами Світлани Нащук, на вокзалі досі популярні телеграми, і їх, до слова, також приймає диктор.

А забути люди можуть будь-що: штани, куртки, гаманці, прикраси, гроші, дорогу техніку. Одного разу жінка зняла всі золоті прикраси та залишила їх у вагоні… Пані Світлана каже, що в 95 % випадків речі повертаються до своїх власників.

Варто лише уявити: прибуває потяг, водночас людина просить негайно допомогти з якимось питанням, а ще дзвонить телефон. Треба встигати й не помилятись.

Раніше я писала в зошиті графік прибуття всіх потягів, щоб нічого не забути. А зараз вже все знаю напам’ять, усі оголошення, – посміхається Світлана Нащук. – Першочергово – вокзальні питання, адже найважливіше повідомити людям інформацію про потяги, а далі в порядку черги.

Читайте: Джоя, Корнелія, Леон, Соломон. Чому дітей у Франківську називають незвично
«Довезу» куди треба

Маленьке віконце диктора розташоване у самому центрі вокзалу, тож диктор завжди в курсі всіх подій. За роки роботи було багато різного, але найскладніше – коли затримується потяг або щось стається на залізниці.

«Тоді всі йдуть у довідковий і стається справжній аврал: «коли приїде потяг?», «на яку колію?», «а чому він запізнюється?», «а як це ви не знаєте?». Усім все не так, люди сваряться, а винною у всьому вважають саме мене», – розповідає пані Світлана.

Каже, з появою інтернету робота знач­но спростилась. Бо ж раніше у таких ситуаціях три телефони, які стоять поруч, просто не замовкали, і це на додачу до черги з незадоволених, а іноді й агресивних, пасажирів.

Люди підходять до вікна довідкового бюро, щоб підібрати оптимальний маршрут. Кажуть, куди й коли хочуть потрапити, а вона прораховує, як це зробити максимально зручно. Та щоб були хороші місця у потягу й мінімум пересадок.

Ми не раз відкриваємо атлас, щоб правильно зрозуміти людину, думаємо, до якої станції було б добре доїхати, де вийти. Ви можете назвати мені будь-яку область чи місто, і я «довезу» вас і туди і назад. Залишиться тільки піти в касу і придбати квитки, – говорить Світлана Нащук. – Іноді буває так довго консультую, що вже люди в черзі сваряться, а всі запропоновані варіанти пасажиру все не підходять. Але ми завжди стараємось максимально допомогти людині.

І трохи психолог

Буває, люди приходять уже «заряд­жені» на негатив, каже пані Світлана. Помітно, що пасажир хоче на когось виплеснути свою злість. Але в подібній ситуації не можна відповідати взаємністю, навпаки – треба знайти такий підхід, щоб людина пішла заспокоєною.

Траплялося, коли випадкові люди й погрожували, навіть розбивали скло. Тож професія іноді буває ще й екстремальною.

Колись пасажирка не встигла на свій потяг, бо, мовляв, не чула мого оголошення. А потім виявилось, що вона чекала «Івано-Франківськ-Львів», а він називався «Івано-Франківськ-Київ», який їде через Львів. На щастя, у нас ведеться запис, щоб можна було підтвердити або спростувати скарги, – говорить Світлана Нащук.

Каже, диктор – як інструктор. Ото стоїть людина, довго дивиться на табло. Видно, що не розуміє. Тоді диктор робить оголошення, людина послухала і пішла, тобто вже розібралась.

Читайте: Прізвище має значення. Чи залишають франківчанки дівоче після одруження

Або не раз дивлюся, стоять і не розуміють, що їхній потяг зупинився знач­но далі, – згадує пані Світлана. – Оголошую кілька разів, а не допомагає. Бувало, що й сама виходила казати, аби не пропустили. Я завжди ставлю себе на місце пасажирів: як би я себе почувала, якби я стояла, чекала, а потяг не приїхав, і я ще б нічого не знала.

То потяг запізнюється спершу на п’ять хвилин, а потім ще на п’ять, а потім і ще… Або черговий з відправлення змінює колію прямо перед прибуттям поїзда. Тобто, люди оголошення почули, чекають, а тепер їх треба швидко й безпечно перевести на іншу платформу, і то за умови пожвавленого руху. Ситуації бувають різні й часто не надто прості.

От, раніше оголошували про нумерацію вагонів з голови або з хвоста потяга, а зараз вже кажемо з північної або південної сторони вокзалу, – розповідає пан Світлана. – І приходить пасажир, каже: «То звідки я можу знати де у вас північ, а де південь? Сонця ж нема, по чому я маю орієнтуватись?». Ніби логічне запитання, але пояснюєш, що на вокзалі є вказівники.

Науковці вже давно стверджують, що багатьох людей різних професій скоро замінять роботи. І десь воно, може, правильно, але робот-диктор переживати за пасажирів точно не буде.

Авторка: Тетяна Колибаб’юк
Читайте «Репортер» у Telegram та Instagram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні