До війни Владислав Кривошеєв робив усе, аби не потрапити в армію. А ще захоплювався автівками, перегонами та займався блогерством. Так тривало до 24 лютого – допоки російські ракети не долетіли до рідного Франківська.
Відтоді життя Владислава докорінно змінилося. Хлопець, який радів непридатності до служби, став добровольцем та захищає країну пліч-о-пліч із вітчимом. 26-річний воїн пережив кілька контузій, врятував побратимів, вивівши їх із зони обстрілу, та прагне воювати й надалі – допоки Україна не позбудеться російської навали, йдеться у матеріалі на сайті Shotam.info.
Робив усе, щоб не потрапити в армію
Я родом з Івано-Франківська, там прожив все життя й просто обожнюю це місто. Можливо, це звучить кумедно, але в дитинстві я мріяв стати таксистом. У майбутньому так і сталося: я два роки підпрацьовував у таксі.
До війни займався всім, що було повʼязано з автомобілями та автоспортом. Зокрема, не зовсім легальними перегонами, які ми дуже хотіли легалізувати. Керував великим і відомим автоклубом gp.club.if. А завдяки роботі в бізнес-перевезеннях об’їздив половину країни. У цьому й був мій напрям як блогера – знімав про автомобілі у перемішку з буденним життям та подорожами.
Коли розпочалися події на Майдані у 2013 році, я брав активну участь у локальних заходах. Тоді все моє оточення було дуже проукраїнським та проєвропейським. Ми з друзями вже тоді розуміли, що ЄС – це процвітання, розквіт для України, зростання економіки та гарне майбутнє. Тому ще першокурсником я багато пікетував, ходив до Білого дому в Івано-Франківську.
Та в 2014 році, коли почалася російсько-українська війна, я не придав цьому належного значення. Напевно, через юний вік просто не усвідомлював всієї серйозності подій.
А взагалі я б ніколи не подумав, що колись долучусь до лав Збройних сил України. Адже до великої війни робив усе, аби не потрапити до армії. Система армії була частково «совковою» – недосконалою та несучасною. Я був непридатним до служби, та й не хотів служити.
Читайте: Із саксофоном і зброєю. «Гуцул» із сином б’ють окупантів на передовій
Перші ракети почув, заправляючи авто
Я до кінця не вірив, що почнеться повномасштабна війна. Не міг усвідомити, що Путін наважиться напасти на Україну – достатньо сильну державу, яка може дати йому потужну відсіч. Але, як бачимо, я помилився.
До вторгнення я жив звичайним життям, працював на роботі, планував втілити давню мрію – відкрити кавʼярню. До війни ніяк не готувався. Коли прилетіли перші ракети, я був на заправці перед виїздом з області. Стояв і пив каву, нічого не підозрюючи. Почув вибухи та зрозумів, що почалося.
Глибоко всередині я сподівався, що це не війна. І все ж у перші хвилини зателефонував мамі та сказав, аби вона не панікувала. Заправив повний бак і набрав керівника. Він скасував роботу на той день, а згодом – і на всі наступні.
Йти на фронт було страшно, та я наважився
У перші дні великої війни я взявся активно волонтерити. У цьому допомогла моя велика авдиторія в Instagram. Я почав збирати інформацію від своїх друзів, які у перші ж дні долучилися до лав ЗСУ та ТрО. Цікавився, що їм потрібно, складав списки необхідного та просив про допомогу підписників. Найнеобхіднішими тоді були спальні мішки, каремати й продукти. На власному авто я їздив містом та областю, збирав усе, пакував та відвозив до частин.
До 2022 року жодного бойового досвіду у мене не було. І все ж, коли почалася війна, я зрозумів, що маю стати на захист батьківщини. Чесно кажучи, я не одразу наважився рватись у бій, адже було трохи страшно. Та й автомат у руках я не вмів тримати. Але згодом зрозумів: хочу докластися до нашої перемоги.
Усією компанією добровольців, які зібралися в Івано-Франківську, ми вирішили офіційно вступити до лав ЗСУ. Тоді у 72-й бригаді якраз формувався новий батальйон. Із нашого кістяка сформували кулеметний взвод. Ми пройшли бойове злагодження і згодом вирушили на фронт – у Донецьку область.
Став прикладом для вітчима
Родина була не в захваті від мого рішення, бо сильно хвилювалася. Але вони бачили моє прагнення захищати Україну і розуміли, що я не зможу сидіти, склавши руки й вдаючи, ніби нічого не відбувається.
Через моє рішення вступити до лав ЗСУ я розлучився з дівчиною. Між нами почалися сильні суперечки. Вона вмовляла мене не йти на фронт, не підтримувала моє рішення. Тому я вирішив розірвати з нею. Вже потім зрозумів, що вчинив дуже жорстоко, адже вона просто сильно хвилювалася за мене. Наразі ми час від часу запитуємо одне в одного, чи все гаразд. Але такого спілкування, як раніше, між нами, певно, вже не буде.
Читайте: Тубус і маки. Франківка Аліна Стойко збирає на машину для мами, яка воює (ФОТО)
Певною мірою мій вчинок щодо вступу до лав ЗСУ став прикладом для моєї сімʼї. Мама дуже мене підтримує зараз. А ось вітчим спочатку поставився до мого рішення негативно. Взагалі у нас із ним стосунки були не дуже. І все ж, певно, я став прикладом і для нього. Бо якоїсь миті він написав мені, чи можна мобілізуватися в нашу бригади. А ми якраз доукомплектовували свій взвод. Тепер ми служимо разом із вітчимом.
Більше читайте на сайті Shotam.info
