Відкопуєш зранку вхід від снігу, вимірюєш швидкість вітру, а іноді – посеред ночі потрібно зірватись і шукати заблукалих туристів. Це історія фотографа Сергія Позднякова, який три дні жив з рятувальниками в обсерваторії на горі Піп Іван Чорногірський, пише ВВС.
Гора Піп Іван одна з шести “двотисячників” в українських Карпатах. З серпня 2016 року в старій обсерваторії на цій горі діє Чорногірський пошуково-рятувальний пост.
Обсерваторія – єдина споруда на такій висоті. Таке розташування допомагає під час рятувальних робіт.
В разі екстреної ситуації “пробігтися” по хребту для рятувальників простіше та швидше, ніж підійматися знизу.
Через гору проходять туристичні маршрути. Всі, хто мають потребу в теплі, заходять, щоб відігрітися.
На посту, який відноситься до ДСНС, є двоє чергових рятувальників. Вони мають обладнання для пошуково-рятувальних робіт в горах.
Працюють рятувальники вахтовим методом: чотири дні на горі, два дні на дорогу після вахти, далі – десять днів відпочиваєш вдома і назад.
Є кілька шляхів на ПІЧ (Піп Іван Чорногірський). Мій підйом почався із села Дземброня і проходив через гору Смотрич. Дійти до темряви не вдалося і захід сонця я спостерігав за три кілометра від цілі. Про це аж ніяк не шкодую.
Після заходу зустрів трьох туристів, які теж прямували на ПІЧ. Дійшовши до цілі, мої тимчасові компаньйони пішли облаштовувати свою ночівлю в притулку, а мене зустріли гарячим чаєм та вечерею.
Волонтер-рятувальник, саме на такій посаді я перебував там три дні. В обсерваторії облаштували кілька приміщень для працівників ДСНС.
У кімнаті рятувальників тепло, зазвичай, від 20 градусів і вище. Хоча в найсуворіші ночі температура може впасти і до нуля.
Обсерваторію урочисто відкрили у 1938 році. Діяла вона до 1941 року.
В 90-х її намагалися відновити. Зараз приміщення накрили дахом, частина кімнат розчищенні і чекають на облаштування.
Нині майже всі приміщення, окрім туристичного притулку, закриті для відвідувачів
Влітку воду завозять, а взимку потрібно вдягнутися, вийти на двір, накопати снігу, поставити на пічку і через кілька годин отримуєш воду.
В обсерваторії потрібно відновити дерев’яні перекриття.
Для приготування їжі є газова плита, балони до якої завезли ще влітку.
Всі, хто працює там, є досвідченими туристами та мають розряди з альпінізму.
Рятувальні роботи взимку мають свої особливості. Погода мінлива, а люди без навігації втрачають орієнтацію. За таких умов знайти туристів доволі важко.
Зазвичай про те, що хтось не вийшов на зв’язок або не прийшов у домовлене місце, повідомлять родичі або друзі. Дуже часто це туристи, які вийшли в похід в одиночку, чого робити взимку не варто.
На вихідних на горі Піп Іван дуже багато груп, іноді якісь із них не встигають спуститися до темряви. Тоді рятувальники спускають таку групу вниз, щоб пересвідчитись, що ті доберуться безпечно до своєї ночівлі.
Рятувальники вимірюють швидкість і напрям вітру.
Рятувальник з гори Піп Іван Андрій Гірняк.
Зимою бувають сюрпризи. Наприклад, одного дня прокидаєшся і бачиш, що вхід замело. Береш лопату і розчищаєш. Одного вечора дізнались, що група туристів не дійшла до місця ночівлі. Почалися термінові збори.
Коли все спорядження вже приготували, рятувальники були готові виходити, група вийшла на зв’язок і повідомила, що все нормально.
На третій день до нас прийшли наступна команда рятівників. Ми спустились в село Шибене, де чекав транспорт.
Досвід на горі був дуже цікавим.
Робота в хлопців не нудна: відкопуєш зранку вхід, вимірюєш швидкість вітру, лізеш перевіряти стан даху в обсерваторії, а іноді потрібно зірватись посеред ночі для пошуку заблукалих туристів.
