Видавництво “Дискурсус” оголошує про створення нової видавничої гілки “Брустури”. Це новий видавничий бренд, який спеціалізується на гірській тематиці та духовній літературі.
Перше видання – поетична книга “Карпати на трьох” Петра Мідянки, Назара Федорака та Івана Зеленчука.
Фрагменти з передмови Ростислава Чопика:
«Гуцулский дух – кров в жилах стине!» – абсолютно органічне, автохтонно-питоме життя в мові, природі, духові Гуцулії. Такого не придумаєш «погуцулившись», навмисно, – задля такого треба в горах родитись. І те, що тут жартома, не закасує поетичного флеру, не розвіює аромату суґестії, а нагадує радше «розумний жарт» «Енеїди», ствердившись у якій Котляревський написав класицистичну «Наталку Полтавку». І Василь собі так: по бурлескно-травестійних Чугайстрових бріхнях взявся плести класичні вінки сонетів. Як ви вже читали, їхній зірковий статус Мідянка кваліфікує «у чотири сплети». Тобто особливо старанно, празниково, адже на будень вистачає заплітати косу і трьома пасмами, нашвидкуруч.
___________________
Мідянка знає, що каже, бо вже й сам класик. Та при цьому трішки заздрить «набіло» криворівському війтові-дебютантові. «Йому на Криворівни кожний свій: Заїжджі гастролери і поети… Шестипелюста сволока розета, Різьблена бартка і вівчарський кий…» (а ще: колядники, серед котрих одвічно-довічним Березою; гімназисти, серед котрих довгий час викладав; краєзнавці, з котрими досліджує та видає гуцульську духовну спадщину, тощо).
Переливчаста «срібна земля» – не тверда соборницька Гуцулія. Якщо Зеленчук має право спокійно гуцулізувати «все, що рухається», у Львові чи в Києві, не переживаючи, що його діялект і місцевий патріотизм можуть викликати ефект не лише естетичний та лінгвістичний, то Мідянці доводиться «українізувати» своє Закарпаття, апелюючи до соборницьких тем і пишучи таки літературною мовою, хоч і щедро інкрустованою місцевою колорито-екзотикою.
Comments are closed.