У 2010 році в Україні запрацювала конвенція ООН про права людей з інвалідністю. Три мільйони невидимих отримали шанс зажити по-новому. Але щось пішло не так. Навіть в центрі столиці продовжуть зводити будівлі без пандусів, що вже казати про доступність маленьких міст та сіл. Ніхто не адаптовує непристовані лікарні та громадський транспорт. Але всі щиро радіють і пишаються здобутками паралімпійців.
22 вересня. Ніч. Дощ. Зазвичай порожній термінал F аеропорту Бориспіль вщент забитий людьми, які приїхали зустріти збірну — депутати з пишними букетами, чиновники, рідні та друзі спортсменів, громадські активісти, найбільше — незнайомих нам звичайних людей, які прийшли привітати українських паралімпійців. Так зустрічали лише першу частину збірної, до двох інших, які прибували у наступні дні — уваги було менше.
Тільки вдумайтесь у цю цифру — 170 медалей? В чому феномен паралімпійської збірної, яка цьгоріч посіла третє місце у світі? Відповідь на це питання шукав Богдан Кутєпов у документальному проекті «Невидимі».
Comments are closed.