«Більшість із нас зробили вибір лишитися в Івано-Франківську, але ми не хочемо конкурувати з місцевими мешканцями за робочі місця», – кажуть переселенці з Донецька, які в Івано-Франківську заснували організацію «Д.О.М. 48.24».
У їхніх планах – соціальний бізнес, що створить робочі місця для переселенців, руйнувати стереотипи про приїжджих з Донбасу і Криму і повністю включитися в життя Прикарпаття. Як планують це втілити, в інтерв’ю UFRA розповіли засновники організації Наталя Вишневецька, Олеся Архіпова та Сергій Никоноров.
Цифри у назві організації означають географічні координати – у Донецька та Івано-Франківська вони приблизно ті ж самі. Колись мешканці Донбасу й Криму, а тепер – Івано-Франківська, поставили собі за мету позбутися тавра «внутрішньо переміщені особи». Для них жити в цьому місті означає не просити допомоги, а бути самодостатніми й корисними тут. Адже у складі організації – переважно ті, хто був доволі успішним і впевненим у завтрашньому дні до війни.
Засновники познайомилися через фейсбук.
«Якось восени я прокоментувала якийсь пост у групі «Донбасс – это мы», одній з найбільших груп патріотів України, – і відгукнулися кілька людей, які також перебували в Івано-Франківську», – розповідає Наталя Вишневецька з Донецька, яка зараз працює в організації «Тепле місто».
Спершу створили спільноту «Український Донбас. Переселенці в Івано-Франківську», у якій збирали гроші на допомогу військовим та їхнім сім’ям, ділилися порадами з життя в новому місті. 2 листопада зібралися на мітинг проти псевдовиборів у Донецьку і Луганську. Вже невдовзі їм стало тісно в соцмережі.
«Якось нас покликали на круглий стіл у Регіональний штаб підтримки переселенців на презентацію результатів програми допомоги. Але ми про цю ініціативу нічого не чули. Нас зацікавило, чому так відбувається: чому на захід для переселенців приходять десять переселенців і двадцять місцевих. Ми вирішили створити організацію, яка б стала містком між державними органами та самими переселенцями, дослідила їхні проблеми та сприяла вирішенню. Всіх нас турбують проблеми житла, роботи, бізнесу – організація має вирішувати ці задачі».
Активісти прагнуть змінити стереотип про переселенців як людей, що лише шукають допомоги.
«Ми хочемо працювати над тим, аби громада прийняла нас, а не тільки виявила жалість. Щоб нас прийняли як людей, які здатні самі вирішувати проблеми і допомагати спільноті, в яку хочуть інтегруватися», – каже Олеся Архіпова.
Олеся, яка нещодавно народила сина, згадує, як самотньо було в перші місяці в незнайомому місті. Навіть попри те, що роботу вона знайшла вже на шостий день.
«Коли з’явилися перші знайомі, коли ми почали потроху допомагати одне одному, я зрозуміла, що ми можемо зробити краще й для інших. Є ж люди, які й досі тут самі. Ті, хто приходить щодня в порожню квартиру, хто лишає світло в коридорі, щоб увечері повертатися нібито не в порожню квартиру. Я хочу, щоб таких людей ставало менше. Я би хотіла, щоб іншим стало так комфортно, як стало мені».
Члени організації думають над створенням соціального бізнесу, який би дав робочі місця іншим переселенцям. Конкурувати за роботу з іванофранківцями їм не хочеться. Найамбітніша їхня ідея – організувати будівництво агротехнопарку неподалік міста.
«На цій території мають бути житлові будинки для переселенців і поруч – кілька невеличких ферм», – розповідає Сергій Никоноров.
Кілька членів організації мають досвід будівництва екоферм та енергоефективних будинків. «На гроші, що генерує цей бізнес, можна оплачувати житло в місті або допомагати тим, хто цього потребує. Також бізнес вирішить проблему зайнятості», – додає Наталя Вишневецька.
Ще одна ідея, що народилася в групі, – це дитячий садок для дітей переселенців. Навіть не садок, а клуб розвитку або курси, уточнює Олеся. «Із садками в місті проблема, а серед переселенців є люди, які могли б дивитися за дітьми, і є ті, хто в цьому зацікавлений», – пояснює Наталя.
Окрім цього, активісти планують створити серію відеороликів для руйнування стереотипів про переселенців, а також телефон гарячої лінії взаємодопомоги.
«Ми хочемо допомагати одне одному з робочими місцями. Наприклад, я їду за місто і мені треба приглянути за кішкою. Я звертаюся на гарячу лінію – і серед нас шукають людину, яка може це зробити за оплату чи за «дякую».
Так само із пошуком спеціалістів з ремонту чи лікарів. Людям часто важко зорієнтуватися в місті.
Ті, хто переїхав сюди, відчувають, що вони самотні. Якщо ми організуємо таку взаємодопомогу, буде відчуття: я потрібен комусь, а хтось потрібен мені».
«Нам же нічого ніхто не винен», – додає Сергій Никоноров.
За професією Сергій лікар-вірусолог, котрий спеціалізується на голубах. Коли в Україні розігрався пташиний грип, Сергій працював у лабораторії в Донецьку, що досліджувала цей вірус. Згодом відкрив власну. Також п’ять років поспіль він організовував виставку голубів у Донецьку. Як розповідає Сергій, всі ці роки їм вдавалося збільшувати масштаб виставки при майже незмінному бюджеті. 2014 року вона проходила в легкоатлетичному манежі. Саме під час виставки на очах у Сергія відбувалося взяття Донецької ОДА.
«Участь у цій ініціативі мені дає покуту. Живучи в Донецьку і маючи якісь життєві переконання, не завжди мав сміливість їм слідувати. Часто не можеш казати й робити ті речі, які вважаєш вірними. Після того, як все це сталося, я зрозумів, що людей, які не роблять те, що вважають правильним, на Донбасі більшість. Просто вона пасивна».
