25-річна Аня Найка з села Угринів Тисменицького району разом із донечкою туляться в однокімнатній хаті-мазанці без газу та води. Голова сімейства – 23-річний Григорій Гошовський – вже майже півроку воює в АТО. Маленька родина лишилася сам на сам зі своїми бідами, які лиш примножуються.
У невеликій, підпертій, полатаній хатині, швидше схожій на сарай, і живуть Аня з маленькою донечкою Веронікою. Їхнє житло відчутно контрастує з сусідніми великими господами угринівських ґаздів. Просто в голові не вкладається, що тут можна жити, ще й з дитиною.
Аня Найка – щира молода жінка, запрошує до хати. А тут – аж одна кімната, що служить залом, спальнею і дитячою. Вона заставлена дитячими іграшками, закладена одягом, книжками, фотографіями, картинами тощо. Але все чисто та акуратно.
Молода господиня говорить трохи втомлено, бо лиш приїхала з лікарні. У неї проблеми з серцем, мусить щодня їздити до Івано-Франківська, аби прокапатися. Каже, відколи чоловік пішов воювати, її здоров’я геть похитнулося. Навіть не може дитину взяти на руки – “серце ледь не вистрибує із грудей”.
На стінах, стелажах багато фотографій гарного, молодого чоловіка у формі. То Гріша – голова сімейства. Ці фото з його строкової служби. Кілька світлин і на малесенькій кухні, де якимось чудом помістилися холодильник, який родина купила за “дитячі” гроші, електроплитка (бо газу в хаті нема) та диван, встелений кольоровим покривалом. На ньому чемно сидить кіт і спостерігає за гостями.
Без чоловіка, зізнається Аня, їй важко й страшно. Дуже тепло про нього розповідає – як познайомились, як розуміють одне одного з півслова.
«Мій Гріша дуже добрий, – говорить жінка. – Він все може зробити, бо має золоті руки. А як смачно готує! Навіть мені так не виходить. Він від 12 років на будовах уже працював. Батька в нього не було, то заробляв, помагав матері, діду з бабою. Та й я також від 13 років працювала – на базарі воду продавала. У мене також батька нема. Ми якісь навіть подібні».
Ще розповідає, що чоловік працював на шиноремонтному. Дуже тяжко та ще й за мізер, але було хоч щось. Каже, жили хоч і бідно, але дружньо. Нині помагають рідні – як з Аниного боку, так і з Грішиного.
Навпроти молодої сім’ї живуть дідусь з бабусею Григорія. Вони також туляться у невеликій кімнаті та кухні. Виховують ще одного онука Андрійка. Є його опікунами. Біля них виріс і Гріша, а коли оженився, то переїхав з дружиною у хатину навпроти, де колись мешкала прабабця.
Біля хати-сараю залитий фундамент, але далі будова не продовжилась, газ не проведений, бо старенька не дозволяла. Дідусь каже, коли можна було робити, були гроші – не дозволяла, а зараз хочеться – нема звідки. За Аню з Гришею, старенькі кажуть, що то їхня поміч. «А в січні у мене ту поміч забрали», – зітхає дідусь.
Повістку їм принесли якраз на Святвечір перед Водохрещам, а 29 січня, родина вже проводжала Грішу на навчальний полігон “Десна” (Чернігівщина).
За словами Ані, чоловік одразу сказав, що ховатися не буде, бо не дитина й піде служити, бо треба. З квітня Григорій перебуває в зоні АТО, у 30 батальйоні. Коли є зв’язок, то одразу виходить, бо рідні переживають. Час від часу передає якісь кошти, аби дружина з донькою мали на що жити.
У селі Угринів, окрім Гошовських, є ще п’ять сімей учасників АТО. Вони щомісяця отримують по 600 гривень. Але ситуація з Гошовськими – найскладніша. У них фактично немає житла.
У травні сільський голова написав звернення районній і міській адміністраціям. Просив допомогти з купівлею житла для цієї сім’ї. Вже відомо, що райрада погодилась виділити 80 тисяч гривень, сільська близько – 50 тисяч, а решту має надати обласна адміністрація. Також має бути створений координаційний комітет, аби контролював це питання, але не пізніше, як область дасть відповідь. Чекають.
А поки родину бійця під свою опіку взяли франківські волонтери.
