Мисливець за автентикою

Щоб передати у світлинах своє бачення процесу приготування до Великодніх свят, коломийському фотомитцеві Євгенові Гапичу довелося й на підлогу лягати, і по півгодини сидіти, не ворухнувшись. Проте відзнятий матеріал того вартий. Хоча б тому, що відбувалося це в Космачі — маленькій країні зі своїми звичаями та обрядами. «Келія сонця» — саме так споконвіку йменують Космач. І якщо говорять і пишуть про нього багато, то тих, хто там побував і навіть зміг щось зрозуміти, — обмаль.

У Національному музеї літератури Украї­ни в Києві 3 квітня відкрилася вже дев’ята фотовиставка Євгена Гапича, присвячена народним майстрам. Вона триватиме до кінця місяця.

У писанкарстві його привабила таємниця чогось незвіданого, каже фотограф. Адже він народився та виріс у Сумах і добре знав лише крашанки, які там дуже популярні. Традиційно їх розмальовують зеленим чи синім кольором, відварюють у цибуляному лушпинні. Щодо писанок, то вперше познайомився з ними на Прикарпатті.

Натомість, перший візит Євгена Гапича до Космача не був пов’язаний із народними майстрами. Тоді він завітав, аби відзняти місцеву «Меланку», яка славиться на всю Україну. А от наступного разу повернувся вже як мисливець за автентикою. Кожному космацькому майстрові Євген присвячував до трьох годин фотосесії.

«Я бачив, як писанки розписували навіть діти, — розповідає фотограф. — І не просто малювали, а робили це майстерно, навіть закохано. Взагалі, процес розписування доволі важкий. Тут потрібна хороша фантазія, зорове уявлення результату. Наприклад, мені навіть тепер, після всього побаченого, намалювати писанку не під силу. Необхідні або велике терпіння й натх­нення, або ж хороші гени».

Крім писанкарів, у Космачі чимало вишивальниць, людей, які займаються ткацтвом. Гапич не обійшов і їх. Знайшов і майстриню, яка вміє плести кошики з лози. Бабусі — понад 100 років.

«Світлини з такими людьми є особливо цінними, а робота з ними — непростою, — каже Євген Гапич. — Але є одне золоте правило: щоб показати людину справді живою, треба мати терпіння, дати людині повністю зайнятися тією справою, яка приносить їй задоволення. Щоб вона навіть не помічала присутності фотографа. Більше того, є хати, де хочеться відзняти не лише людей, а й інтер’єр. Він дихає старовиною».

…Мешканці столиці охоче відвідують виставку. Адже за допомогою семи десятків фотографій Євгенові Гапичу ніби вдалося перемістити киян до Космача — туди, де почалося його натхнення, передати той настрій, який наповнює нас гордістю за свою країну.