Микола Данилюк родом з Верховинщини. Питанням розвитку туристичної галузі цікавиться давно. Навіть коли довелось працювати на державній службі, разом з однодумцями йому вдалося звести оглядову вежу у Верховині. Проте втілення нових ідей затягувалося, тому й повернувся у бізнес, пише Укрінформ.
За створення Музею гуцульської магії взявся самотужки. Зізнається, звик працювати так, аби бачити результат своєї роботи. Допомоги не чекав ні від кого. Щоправда, коли розпочинав пошук перших експонатів, все ж звернувся до мольфарів, аби дізнатися, у що обернеться його справа.
За чим люди їдуть до знахарів, що передала для Музею гуцульської магії родина Нечая, та як підприємець планує розширити експозицію, Микола Данилюк розповів кореспонденту Ірині Дружук.
– Пане Миколо, найперше хочу запитати, як у вас виникла ідея відкрити Музей, який між людьми уже називають Музеєм мольфарства?
– До нас багато людей приїжджають на відпочинок. Поряд є Музей “Тіні забутих предків”, де розповідають про мольфара Юрія. Наслухавшись про нього, багато туристів розпитували, де можна побачити мольфарів, хто вони такі, де жили. Так у мене й виникла ідея створити такий Музей, який би дав відповіді на всі ці запитання.
– Багато коштів довелось вкласти?
– Ні. Втім, проблеми були. Багато людей, які займались мольфарством в Карпатах, вже померли. Мені довелось ходити горами, звертатись до їхных родичів, аби зібрати речі, якими вони користувались. Не всі й не відразу йшли назустріч.
Першим відгукнувся Михайло Нечай, син відомого мольфара Нечая. Він віддав мені для Музею два хрестики та ступку, в якому батько розтирав зілля. Ще я отримав від нього чарівну паличку, якою Нечай розганяв чвари. Коли змія з’їдає жабу, цією паличкою треба її торкнутися. Тоді вона набуває магічної сили. Варто лише паличку поставити в куток кімнати, як сварки в ній моментально припиняються. Ми нині жартуємо, що цю паличку не зле було б поставити у Верховну Раду (сміється, – авт.).
А ось дуже відома “гадєрка”, яка жила на Буковецькому перевалі (показує світлину, – авт). Її портрет ми знайшли у Відні. Це була жінка, яка лікувала від укусів змій. Її справжнє прізвище – Соколовська Параска. Вона мала такі здібності, що могла покликати до себе усіх змій з навколишніх лісів. Коли “гадєрка” померла, ніхто не міг зайти до неї в хату, бо там було повно плазунів. Як поховали жінку, тоді й вони пішли. Мені про все це розповів брат її чоловіка. Старенькому сьогодні 93. Його оповіді я записував на диктофон. А ще я маю від її родини ступку. В неї “гадєрка” клала глину, часник і шпильку. Говорила над ступкою промівку. Тоді ставила руку над місцем, де вкусила змія, і та рана моментально стухала без жодних вакцин.
– Скільки вдалося зібрати таких експонатів?
– У мене є речі Нечая, “гадєрки”, Гойя, Юри Бровки. Це були найсильніші мольфари. У Гойя були такі здібності, що він міг читати думки на відстані. Коли хтось приходив до нього і не вірив у його сили, він навіть не пускав на поріг хати. Тепер такі здібності має його онука. Вона живе у Снятинському районі. Потрапити до неї дуже важко.
Знаєте, в горах є багато знахарів. Зізнаюсь, для мене слово “мольфар” несе недобрий зміст. Це були люди, які на Гуцульщині з глини робили “мольфу”. Тоді її одягали, пропікали і людина так помирала. Навіть Нечай казав, що він не мольфар, а знахар, бо лікує травами, корінням. Втім, люди називали його “мольфаром”, та й він вже не перечив.
Нині у нас є промівники. Це люди, які промовляють молитву і роблять певний ритуал. Наприклад, є такі, які бачать на воді. Вам доведеться переспати з тою водою, а потім принести її цій людині. Вона виливає ту воду і бачить, чим ви хворієте, ваше минуле, майбутнє.
– І багато в горах живе таких промівників?
– Ні. Не багато. Переважно, це вже старенькі люди. На Буковецькому перевалі, біля Писаного каменю, живе Данилюк Микола. Він ще від діда та прадіда промовляє унікально: на семи струмочках, які зливаються в один. Біля кожного з них він промовляє уголос молитву, аби все було чути. Тоді дає з кожного струмочка напитися і люди зізнаються, що відчувають різний смак води. Так він лікує від всяких захворювань.
– А з чим люди найчастіше йдуть до знахарів?
– Тут, переважно, шукають їх із різними проблемами, хворобами. Дівчата, які довго не можуть вийти заміж, більше йдуть на Буковину. Там є люди, які їх приймають. У нас є промівники, які можуть поробити тим жінкам, які хочуть якогось чоловіка, чи чоловікові, який хоче жінку. Але треба пам’ятати, що це буде не на довгий період. Місяців на два-три. Не більше, а потім все минеться.
Чоловікам знахарі переважно радять ліки з мандрагори, родіоли рожевої, яка росте у нас в горах. Ці настойки допомагають для зміцнення імунітету, потенції. Є знахарі в Карпатах, які приймають людей з онкозахворюваннями. Їм допомагають ліками, які роблять зі зміїної отрути, чистотілу, мухомора. Бувають випадки, що люди одужують. У горах є люди, які лікують від укусів змій.
– Чи кажуть промівники щось про Україну?
– Люди питають. З того, що я чув, то добра ще не обіцяють. Війна на сході, кажуть, ще триватиме зо два роки.
– Місцеві допомагають вам наповнити Музей?
– Так. Ось принесли горло вовка. На ньому колись промовляли, коли йшли на полювання. Тоді вовк гнав звіра з протилежної сторони, на них, і його не треба було заганяти. Тепер мають принести мені громовицю, яку знайшли в старій хаті. Коли блискавка б’є у дерево, то все, що було під ним, перетворюється на суцільну кулю. Така була у Нечая. Без цього каменю відігнати грозу не можливо.
– То Нечай нею розганяв хмари?
– Він мав ось цей хрестик (показує, – авт.), свячену воду та громовий чепелик. Його роблять з коси лише на великі релігійні свята: на Різдво, або на Великдень. Коли його виточують, не можна промовити жодного слова. Тоді його освячують і зберігають для того, аби відігнати дощ.
– А що місцеві говорять про смерть Нечая? Вірять, що відомого знахаря випадково убив божевільний?
– Версій було багато. Одна з них – та, що він щось недобре сказав Януковичу. За те й поплатився.
– Нечай залишив когось по собі, передав свої здібності?
– Ні. По собі він нікого не залишив…
Знаєте, у цій місцевості довго не було медицини. А як вижити в Карпатах? Лікувались травами, молитвою. Нині в Музеї ми розповідаємо не лише про знахарів, але й про магію музики. Коли людина слухає музику, її душа відпочиває. Є тут і про магію танцю. На Гуцульщині весілля гуляли по-різному. Доходило й до бійок. Тоді приходили музики, заграли на скрипці, чи дримбі – і бійки, як не було. Ось у нас є скрипка Могура, відомого місцевого скрипаля. Люди кажуть, що вона в нього інколи грала сама.
У Музеї ми не робимо жодних ритуалів, лише розповідаємо про віщунів, промівників, які живуть тепер чи були відомі в минулому. Ми розповідаємо про наші традиції. Навіть Музей відкрили в ніч на Івана Купала. Це свято в Карпатах величне. Тоді ми робили очищення вогнем та водою. Кажуть, після цього можна набратися багато сил.
– Скільки туристів вже відвідали ваш музей?
– Багато. Тепер ми співпрацюємо з туристичними фірмами Яремчі, Буковелю. На відвідуваність не скаржимось. Приїжджають різні люди. Був у нас навіть Рефат Чубаров (кримськотатарський політик, – авт.) Слухав нашу екскурсію. Приходили люди, які називались шаманами. Запевняли, що в Музеї добра аура. Наш Музей специфічний. Екскурсоводам треба багато знати. Влітку нам довелось залучати до роботи студентку медичного університету. Тепер теж плануємо збільшити кількість екскурсоводів.
– То плануєте розширювати музейну справу?
– Так. За переказами, мольфар, який хотів набратися енергії, мусив раз на рік переспати у лігві ведмедя та в орлиному гнізді. Тоді він кілька днів не їв, ні з ким не спілкувався. Аби показати це людям, хочу зробити біля Музею оте ведмеже лігво та орлине гніздо, а поряд поставити громове дерево. Тепер я знайшов у горах унікальний камінь. Це – велика брила, всередині якої є отвір. Найбільш імовірно, його вразила кульова громовиця. Поставлю його в Музеї для того, аби жодна стихія нас не зачепила. Бо, як відомо, блискавка вдаряє в камінь лише один раз. Та й людям варто побачити, що з каменем може зробити кульова блискавка. Це – неймовірне явище. До нас треба їхати – без жодних сумнівів.
Comments are closed.