Люди

Микола Данилюк – усе про Музей гуцульської магії

Google+PinterestLinkedInTumblr

Микола Данилюк родом з Верховинщини. Питанням розвитку туристичної галузі цікавиться давно. Навіть коли довелось працювати на державній службі, разом з однодумцями йому вдалося звести оглядову вежу у Верховині. Проте втілення нових ідей затягувалося, тому й повернувся у бізнес, пише Укрінформ.

muzei_verhovyna_02

За створення Музею гуцульської магії взявся самотужки. Зізнається, звик працювати так, аби бачити результат своєї роботи. Допомоги не чекав ні від кого. Щоправда, коли розпочинав пошук перших експонатів, все ж звернувся до мольфарів, аби дізнатися, у що обернеться його справа.

За чим люди їдуть до знахарів, що передала для Музею гуцульської магії родина Нечая, та як підприємець планує розширити експозицію, Микола Данилюк розповів кореспонденту Ірині Дружук.

muzei_verhovyna_03

– Пане Миколо, найперше хочу запитати, як у вас виникла ідея відкрити Музей, який між людьми уже називають Музеєм мольфарства?

– До нас багато людей приїжджають на відпочинок. Поряд є Музей “Тіні забутих предків”, де розповідають про мольфара Юрія. Наслухавшись про нього, багато туристів розпитували, де можна побачити мольфарів, хто вони такі, де жили. Так у мене й виникла ідея створити такий Музей, який би дав відповіді на всі ці запитання.

– Багато коштів довелось вкласти?

– Ні. Втім, проблеми були. Багато людей, які займались мольфарством в Карпатах, вже померли. Мені довелось ходити горами, звертатись до їхных родичів, аби зібрати речі, якими вони користувались. Не всі й не відразу йшли назустріч.

Першим відгукнувся Михайло Нечай, син відомого мольфара Нечая. Він  віддав мені для Музею два хрестики та ступку, в якому батько розтирав зілля. Ще я отримав від нього чарівну паличку, якою Нечай розганяв чвари. Коли змія з’їдає жабу, цією паличкою треба її торкнутися. Тоді вона набуває магічної сили. Варто лише паличку поставити в куток кімнати, як сварки в ній моментально припиняються. Ми нині жартуємо, що цю паличку не зле було б поставити у Верховну Раду (сміється, – авт.).

А ось дуже відома “гадєрка”, яка жила на Буковецькому перевалі (показує світлину, – авт). Її портрет ми знайшли у Відні. Це була жінка, яка лікувала від укусів змій. Її справжнє прізвище – Соколовська Параска. Вона мала такі здібності, що могла покликати до себе усіх змій з навколишніх лісів. Коли “гадєрка” померла, ніхто не міг зайти до неї в хату, бо там було повно плазунів. Як поховали жінку, тоді й вони пішли. Мені про все це розповів брат її чоловіка. Старенькому сьогодні 93. Його оповіді я записував на диктофон. А ще я маю від її родини ступку. В неї “гадєрка” клала глину, часник і шпильку. Говорила над ступкою промівку. Тоді ставила руку над місцем, де вкусила змія, і та рана моментально стухала без жодних вакцин.

– Скільки вдалося зібрати таких експонатів?

– У мене є речі Нечая, “гадєрки”, Гойя, Юри Бровки. Це були найсильніші мольфари. У Гойя були такі здібності, що він міг читати думки на відстані. Коли хтось приходив до нього і не вірив у його сили, він навіть не пускав на поріг  хати. Тепер такі здібності має його онука. Вона живе у Снятинському районі. Потрапити до неї дуже важко.

Знаєте, в горах є багато знахарів. Зізнаюсь, для мене слово “мольфар” несе недобрий зміст. Це були люди, які на Гуцульщині з глини робили “мольфу”. Тоді її одягали, пропікали і людина так помирала. Навіть Нечай казав, що він не мольфар, а знахар, бо лікує травами, корінням. Втім, люди називали його “мольфаром”, та й він вже не перечив.

Нині у нас є промівники. Це люди, які промовляють молитву і роблять певний ритуал. Наприклад, є такі, які бачать на воді. Вам доведеться переспати з тою водою, а потім принести її цій людині. Вона виливає ту воду і бачить, чим ви хворієте, ваше минуле, майбутнє.

muzei_verhovyna_01

– І багато в горах живе таких промівників?

– Ні. Не багато. Переважно, це вже старенькі люди. На Буковецькому перевалі, біля Писаного каменю, живе Данилюк Микола. Він ще від діда та прадіда промовляє унікально: на семи струмочках, які зливаються в один. Біля кожного з них він промовляє  уголос молитву, аби все було чути. Тоді дає з кожного струмочка напитися і люди зізнаються, що відчувають різний смак води. Так він лікує від всяких захворювань.

– А з чим люди найчастіше йдуть до знахарів?

– Тут, переважно, шукають їх із різними проблемами, хворобами. Дівчата, які довго не можуть вийти заміж, більше йдуть на Буковину. Там є люди, які їх приймають. У нас є промівники, які можуть поробити тим жінкам, які хочуть якогось чоловіка, чи чоловікові, який хоче жінку. Але треба пам’ятати, що це буде не на довгий період. Місяців на два-три. Не більше, а потім все минеться.

Чоловікам знахарі переважно радять ліки з мандрагори, родіоли рожевої, яка росте у нас в горах. Ці настойки допомагають для зміцнення імунітету, потенції. Є знахарі в Карпатах, які приймають людей з онкозахворюваннями. Їм допомагають ліками, які роблять зі зміїної отрути, чистотілу, мухомора. Бувають випадки, що люди одужують. У горах є люди, які лікують від укусів змій.

– Чи кажуть промівники щось про Україну?

– Люди питають. З того, що я чув, то добра ще не обіцяють. Війна на сході, кажуть, ще триватиме зо два роки.

muzei_verhovyna_04

– Місцеві допомагають вам наповнити Музей?

– Так. Ось принесли горло вовка. На ньому колись промовляли, коли йшли на полювання. Тоді вовк гнав звіра з протилежної сторони, на них, і його не треба було заганяти. Тепер мають принести мені громовицю, яку знайшли в старій хаті. Коли блискавка б’є у дерево, то все, що було під ним, перетворюється на суцільну кулю. Така була у Нечая. Без цього каменю відігнати грозу не можливо.

– То Нечай нею розганяв хмари?

– Він мав ось цей хрестик (показує, – авт.), свячену воду та громовий чепелик. Його роблять з коси лише на великі релігійні свята: на Різдво, або на Великдень. Коли його виточують, не можна промовити жодного слова. Тоді його освячують і зберігають для того, аби відігнати дощ.

– А що місцеві говорять про смерть Нечая? Вірять, що відомого знахаря випадково убив божевільний?

– Версій було багато. Одна з них – та, що він щось недобре сказав Януковичу. За те й поплатився.

– Нечай залишив когось по собі, передав свої здібності?

– Ні. По собі він нікого не залишив…

Знаєте, у цій місцевості довго не було медицини. А як вижити в Карпатах? Лікувались травами, молитвою. Нині в Музеї ми розповідаємо не лише про знахарів, але й про магію музики. Коли людина слухає музику, її душа відпочиває. Є тут і про магію танцю. На Гуцульщині весілля гуляли по-різному. Доходило й до бійок. Тоді приходили музики, заграли на скрипці, чи дримбі – і бійки, як не було. Ось у нас є скрипка Могура, відомого місцевого скрипаля. Люди кажуть, що вона в нього інколи грала сама.

У Музеї ми не робимо жодних ритуалів, лише розповідаємо про віщунів, промівників, які живуть тепер чи були відомі в минулому. Ми розповідаємо про наші традиції. Навіть Музей відкрили в ніч на Івана Купала. Це свято в Карпатах величне. Тоді ми робили очищення вогнем та водою. Кажуть, після цього можна набратися багато сил.

muzei_verhovyna_05

– Скільки туристів вже відвідали ваш музей?

– Багато. Тепер ми співпрацюємо з туристичними фірмами Яремчі, Буковелю. На відвідуваність не скаржимось. Приїжджають різні люди. Був у нас навіть Рефат Чубаров (кримськотатарський політик, – авт.) Слухав нашу екскурсію. Приходили люди, які називались шаманами. Запевняли, що в Музеї добра аура. Наш Музей специфічний. Екскурсоводам треба багато знати. Влітку нам довелось залучати до роботи студентку медичного університету. Тепер теж плануємо збільшити кількість екскурсоводів.

– То плануєте розширювати музейну справу?

– Так. За переказами, мольфар, який хотів набратися енергії, мусив раз на рік переспати у лігві ведмедя та в орлиному гнізді. Тоді він кілька днів не їв, ні з ким не спілкувався. Аби показати це людям, хочу зробити біля Музею оте ведмеже лігво та орлине гніздо, а поряд поставити громове дерево. Тепер я знайшов у горах унікальний камінь. Це – велика брила, всередині якої є отвір. Найбільш імовірно, його вразила кульова громовиця. Поставлю його в Музеї для того, аби жодна стихія нас не зачепила. Бо, як відомо, блискавка вдаряє в камінь лише один раз. Та й людям варто побачити, що з каменем може зробити кульова блискавка. Це – неймовірне явище. До нас треба їхати – без жодних сумнівів.

muzei_verhovyna_07

 

Донат
Читайте «Репортер» у Telegram та Instagram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні

Реклама партнерів:  

Comments are closed.