Міжнародна організація AIESEC, яка працює в Івано-Франківську вже 26 років, продовжує приймати стажерів з усіх куточків світу. Це товариство керується студентами, які зацікавлені у світових питаннях, лідерстві та менеджменті. Сьогодні ми поспілкуємося з 19-річною туркенею Аслі. Вона навчається на другому курсі в Стамбулі на спеціальності вчителя англійської мови. Це її перший досвід перебування за кордоном, і вона рада що це саме Україна. Адже від Туреччини її відділяє тільки Чорне море.
– Чому саме Івано-Франківськ?
– В AIESECу є програма GlobalCitizen (громадянин світу), в рамках якої я вибрала проект SpeakingClub (розмовний клуб). Це дуже корисний проект для мене, він допоможе покращити рівень англійської мови, поспілкуватися з іншими людьми та студентами, поширити власні ідеї, розказати про Туреччину. Це величезний досвід! І саме через цей проект я вибрала ваше місто.
– Хто входить в цей клуб?
– В цей клуб входять організатори та я, як іноземний стажер. До нас можуть приєднуватися всі студенти та люди, які хочуть поспілкуватися на англійській мові. Ми збираємося в кафе «Baran»з 15.00-17.00 щодня. Переважно обговорюємо актуальні теми та питання.
– Чим ти зараз займаєшся?
– Я беру участь в різних проектах. Наприклад недавно була презентація Туреччини в UrbanSpace 100, де всі могли дізнатись щось нове та спробувати національний десерт- манну халву. Та й просто поспілкуватися англійською. Я вже навіть знаю пару слів українською: «Мене звати Аслі», «мила», «дякую», «я люблю тебе». Також навчили рахувати до п’яти. А найбільше мені подобається «Шо-шо» Воно дуже смішне! (сміється).
– Як тобі в нашому місті?
– Мені подобаються маленькі й тихі місця. Це мене розслабляє. Незважаючи на те, що я живу в Стамбулі вже 6 років, в гуртожитку, окремо від своїх батьків та рідного міста Бурси. Стамбул дуже метушливе місто, адже там живе 14 мільйонів людей. Але мені імпонує Франківськ. Місто не є дуже великим і не дуже маленьким. За час перебування я дуже полюбила Львівську Майстерню Шоколаду. Та й взагалі, весь центр міста мене вражає. Ще мені подобаються тутешні люди, вони дуже дружні, милі, і складається враження, що при потребі завжди допоможуть. Але є те, що мене і засмутило. Україна в порівнянні з Туреччиною не є досить економічно розвинутою країною. Наприклад 1 турецький лір = 8 українських гривень. Але я думаю в майбутньому буде все чудово!
– Є речі, які тебе дратують в місті?
– Автобуси та дороги. Вони дуже маленькі. А щодо великої кількості п’яних людей, для мене це не важливо. Адже вони не можуть завдати шкоди.
– Чи була ще десь, крім Івано-Франківська?
-Я ще не була в багатьох містах. Тільки як зійшла з літака, то була вночі у Льові, тому я нічого не побачила. Була в Карпатах, там так красиво! І ще в Рогатині, біля Гюрем Султан! Там ж історія творилась! Найбільше хочу відвідати Львів, Київ та Одесу, якщо буде час. Але перш за все Львів.
– Як тобі українська їжа?
– З національних страв я їла вареники та борщ, і ще деруни. Дуже смачно! Відрізняється від турецької, адже там люблять гостру їжу, але не я.
– В тебе вже є щось з українських сувенірів?
– В мене є тільки національний віночок. Мені дуже подобається вишиванка, але вона занадто дорога.Тому решту сувенірів я буду купувати на кінці своєї подорожі.
– Ми часто бачимо турецьких хлопців, і всі вони дуже доглянуті. Чи всі в Туреччині такі, та як вони відрізняються від українських чоловіків?
–Не всі, деякі дуже охайні, деякі ні. Це залежить від людини. Українські хлопці схожі на наших. Такі ж неввічливі)). Я думаю українські дівчата дуже красиві, але не можу так сказати про українських хлопців.
– Ти була в наших нічних клубах?
– Так була, адже я люблю танцювати. Можу сказати, що точнісінько вони такі самі, як і в мене дома.
– Чи є у нас певні стереотипи щодо Туреччини?
– Відколи я в Україні, я практично щодня знайомлюсь з новими людьми. І найбільш популярним є питання щодо моєї релігії. Звісно у вас є певна інформація, але вона неправильна. Більшість думає, що мусульманки повинні накривати голову, не пити алкоголь. Дивуються, чому це в мене намальовані нігті та відкритий одяг? Такого вже давно немає в Туреччині. Тільки старші жінки ще можуть ходити в хустках. Ми стаємо вже більш сучасними. З одного боку мені дуже прикро щодо цього стереотипу, а з іншого, я розумію, чому так склалося. Але в будь-якому випадку ми повинні поважати один одного. І якщо в нас є ця повага, то в світі стає менше війни, менше проблем та ненависті. Ми не живемо тільки в нашій країні, ми живемо у всьому світі.
– Чи плануєш ще десь мандрувати?
– Я дуже хочу відвідати Австралію. Адже це зовсім інший континент, вона є незалежною від всіх інших держав, високо розвинутою. Хочу побачити кенгуру, коалу та інших. Також хочу побувати в США.
– Бажаємо тобі успіхів.
– «Seni seviyorum» – Я вас люблю.
Розмовляла Мар’яна Корольчук,
Гурток журналістики МЦДЮТ
