У вівторок, 2 лютого, в Українському кризовому медіа центрі відбувся брифінг, присвячений річниці завершення битви за Дебальцівський плацдарм. У Дебальцеве ворог стягнув свої найкращі сили. Сили АТО їх там зупинили. Можливо, саме Дебальцеве врятувало Україну, кажуть учасники тих подій.
У лютому 2015 року у районі Дебальцевого зосереджувалося 4,7 тисячі українських військових. Їм протистояли 19 тисяч російських військовослужбовців та бойовиків. Вони також мали перевагу у важкому озброєнні: у три рази переважала кількість танків, у чотири рази – артилерії.
Із втратою українськими підрозділами Вуглегірська, незаконні збройні формування змогли використовувати висотні будівлі для коригування вогню артилерії. Втрата Логвинового у свою чергу значно ускладнила постачання боєприпасів українським бійцям – обстріли українських позицій здійснювались з трьох сторін.
Про це під час брифінгу в Українському кризовому медіа-центрі розповів колишній начальник штабу АТО генерал-майор Олександр Сирський.
«Для нас відхід з Дебальцевого був ключовим моментом, який відтягував найкращі сили противника. Після цих боїв не було серйозних, масштабних спроб здійснити атаку. Противник поніс важкі втрати», – вважає генерал-майор Сирський.
Після трьох днів штурму Логвинового, для того, аби мати можливість виводити поранених та направляти військовим у Дебальцевому конвої з постачанням, прийняли рішення створити плацдарм біля Луганського. Для цього з наявних сил створили тактичну групу «Барс», яка мала утримувати дорогу паралельну основному шляху між Луганським та Дебальцевим.
За словами генерал-майора Сирського, про оточення позицій українських бійців мова не йшла, адже зв’язок та постачання не були припиненні повністю завдяки наявності паралельної дороги.
«Так, це було небезпечно. ДРГ противника здійснювали напади. Ми їх відбивали. До останнього моменту зв’язок підтримувався», – наголосив він.
«Бували такі дні, що ми йшли самі, без колон. Запускали безпілотник і тільки після відеозйомкив ирішувалось пускати колону чи ні. Якщо була загроза – у такий день колони просто не йшли», – додав командир групи молодший лейтенант Олександр Сич.
Під час штурму Вуглегірська, усі українські сили складала перша батальйонна тактична група 30-ї механізованої бригади, окремі підрозділи сил спеціального призначення, до взвода батальйону НГУ ім. Кульчицького та підрозділи батальйону НГУ Донбас.
За словами генерал-майора Сирського, частина військових зайшла у місто з тилу та забезпечила звільнення з оточення підрозділу Світязь. Проте, отримавши інформацію про наближення ворожої колони з 15 танків, командування прийняло рішення відходити.
«Це були окремі загони [95 бригади, 25 бригади, 128 бригади], зведені підрозділи – ті, які нам вдалося зняти з інших ділянок фронту», – підкреслив генерал-майор Сирський.
В ніч на 16 лютого бува віддана команда на вихід із Дебальцевого. Українські військові зайняли панівні висоти над «дорогою життя» та утримували їх під вогнем бойовиків до повного виходу українських підрозділів.
Командир бригади підполковник Василь Зубанич розповів, що відхід був настільки організованим, наскільки він міг бути таким у тих умовах.
«Так, були труднощі. Не вистачало зв’язку через потужні артилерійські обстріли. Було виведено багато техніки з ладу. Але справну техніку ми не кидали. Іноді ми приймали рішення про знищення техніки, яка поламалась. Певні проміжки шляху приходилось проходити навіть пішки. Також на маршруті ми стикалися з ДРГ противника. Головне – у нас був наказ», – зазначив він.
Зараз проводять детальний аналіз подій, а також обставин, які призвели до такої ситуації на фронті. Звіт буде опублікований найближчим часом.
