Омелян Довбенчук з міста Косів, що на Івано-Франківщині, з 1960-х і до початку 1990-х документував все, що його оточувало. Фотограф, який був також музикантом, мисливцем, різником і різьбярем, створив хроніку життя своєї родини й сусідів у Косові.
Мисливці на Чорногорі, родинні пікніки, купання у гірській річці, збирання ягід чи фото на пам’ять з собакою — це затримані Мільком (так його всі звали) у часі повсякденні образи Косівщини. Заборона поговорила з прийомною дочкою Омеляна, Любою, та внучкою Оленою, які бережуть пам’ять про вітчима і діда, досліджуючи його фотоархів, який налічує понад 1500 кадрів.
Омелян Довбенчук народився у 1935 році в місті Косів, що на Івано-Франківщині. У віці 2 років він став напівсиротою, коли померла мама. З того часу вихованням Омеляна і його двох сестер займався батько.
У час Другої світової війни, граючись на вулиці в окупованому угорськими, а згодом німецькими військами Косові, Омелян наступив на міну і втратив частину лівої ступні. З хлопця, що шкутильгав, насміхалися у школі. Через це він закінчив лише три класи і продовжив освіту з батьком вдома, де також навчився грати на трубі.
Заняття музикою супроводжували його все життя. Він грав у музичному ансамблі, але виключно на похоронах і святкових радянських парадах.
Крім цього, Омелян часто ходив у гори на полювання, був різником і займався традиційною для Косівщини різьбою по дереву.
В училищі прикладного і декоративного мистецтва у Косові я навчалась художньої різьби. Вітчима зацікавило це заняття. Я показала йому прийоми з інкрустації, і з того часу він робив це краще за мене, — розповідає Люба.
Проте найбільше з-поміж своїх численних занять Омелян Довбенчук любив фотографію.
Він знімав так, як зараз знімають банальні речі на телефон: гриб у траві, власні вироби з дерева чи “станьте перед камерою, я вас сфотографую”. Але також у його архіві трапляється щось своє, наче деякі фото він робив лише для себе, — ділиться Олена.
Окрім сім’ї, на фотографіях Омеляна позують сусіди з вулиці Лісної у Косові, які досі живуть як одна велика родина.
Наша дружня вулиця мене і повернула додому, — розповідає дочка Люба, яка сьогодні повернулася у рідне місто після 23 років життя за кордоном. — Ми досі допомагаємо одне одному по господарству та ходимо в гості», — ділиться вона.
У 2021 році під час прибирання будинку батьків Люба натрапила на плівки Омеляна у шафі серед його фотоприладдя. Коли внучка Олена їх відсканувала, фотографії з архіву Мілька стали відкриттям для всієї родини: за життя він друкував лише вдалі, на його думку, портрети сім’ї.
Олена пам’ятає діда лише до п’яти років — Омелян Довбенчук помер від хвороби 1994 року.
Він взяв мене на руки і ми гуляли так кілька годин навколо лікарні. Він весь час мовчав — це він так прощався, — згадує Олена.
Але на похороні Омеляна лунала музика і жарти.
Я вийшла з хати, коли чую як у дворі на лавці сидять його колеги-музиканти і сміються. Вони згадували різні казуси при житті Мілька. На прощання вони прийшли з інструментами й супроводжували його в останню путь під музику, — закінчує Люба.
