Підприємець з Івано-Франківська за підтримки німецьких інвесторів три роки створював сучасну клініку пластичної хірургії. Але повномасштабне вторгнення змінило плани: нині тут оперують захисників «Азовсталі», розвідників та бійців Інтернаціонального батальйону, а на місці косметологічного кабінету надають допомогу переселенцям.
Про нон-стоп роботу без вихідних та зарплат, покрокове перетворення медичного закладу на тиловий шпиталь та психологічну реабілітацію бійців ШоТам розповів засновник Першого добровольчого хірургічного шпиталю Станіслав Онищук.
За словами Станіслава Оніщука, спочатку вони пройшлися всіма центрами допомоги переселенцям, церквами та вокзалом, аби розвісити роздруковані на принтері оголошення: безоплатна медична допомога для внутрішньо переміщених осіб. І з того самого дня почали приймати пацієнтів.
Здебільшого ми мали 20-25 людей на день. Хтось приходив до нас прямо з вокзалу. Дуже закарбувалося в памʼяті сімʼя з Ізюму: дідусь, бабуся, мама і двоє дітей. У їхній будинок «прилетіло», вони якось перемотали рани й дісталися Франківська. Вже тут, на вокзалі, їх направили до нас. Звісно, ми одразу відвезли всю родину на вакцинацію від правця та надали всю необхідну медичну допомогу, – розповідає засновник шпиталю.
Ще одна подія, що полегшила роботу шпиталю, – знайомство з організацією «Лікарі без кордонів». Якось до них звернулися двоє іноземців – італійка та аргентинець. Хтось із переселенців розповів їм про нашу роботу. Виявилося, що їхня організація допомагає медзакладам в умовах гуманітарної кризи. Відтоді 60-70% медикаментів отримують саме від них.
Від початку повномасштабної війни у хірургічному центрі пролікували понад 150 пацієнтів.
Коли ми лише запускали шпиталь, то чомусь вважали головним завданням забезпечити якість медичних послуг. Та один випадок кардинально змінив нашу роботу, – розповідає Станіслав Онищук. – Один із наших пацієнтів, що вийшов із Маріуполя, мав дуже складний перелом ключиці. Лікування тривало протягом п’яти місяців з певною кількістю операцій. День за днем ми бачили, як хлопчина втрачає ентузіазм та стає дедалі більш в’ялим.
Тоді виникла думка проводити якісь заходи чи екскурсії. Психологи розробили щотижневу програму для пацієнтів. Театри, музей, кіно, походи в гори, шашлики на річці, прогулянки з конями – усе це хоч і не лікарняна справа, але має сенс.
І результат не забарився. Ми дивилися на цього хлопця, на воїнів, які боронили “Азовсталь”, на бійців ГУР, нацгвардійців, військових Інтернаціонального батальйону – як вони оживають, починають чогось хотіти, чекають на наступну поїздку. Це стало основою концепції нашого шпиталю, – каже засновник.
Більше читайте на сайті ШоТам.
Comments are closed.