Мирослава Кузін — лікарка ЦМКЛ, яка з початком повномасштабної війни мобілізувалась до ЗСУ. Вона відновлює військових після тяжких поранень та ампутацій у Карпатському шпиталі. Каже, найщасливіша, коли бачить, як її пацієнти знову вчаться ходити й жити.
Історію Мирослави розповіли на сторінці Центральної міської лікарні Івано-Франківська.
Мирослава Кузін — військова медикиня Карпатського шпиталю та лікарка Центральної міської клінічної лікарні Івано-Франківська. Її шлях у медицині почався під час пандемії COVID-19, коли вона працювала медсестрою в умовах гострої нестачі кадрів. Згодом Мирослава стала лікарем фізичної та реабілітаційної медицини, допомагала пацієнтам після інсультів та складних операцій.
Після початку повномасштабного вторгнення вона мобілізувалася до Збройних Сил України. Спершу працювала медсестрою у Карпатському шпиталі, згодом очолила відділення реабілітації та відновного лікування.
В складні часи я не тікаю від випробувань, мені спокійніше бути в Збройних Силах України допомагаючи військовим після важких поранень і травм. Можливість допомагати робить мене щасливою особливо в ті моменти коли бачу, як мої лежачі пацієнти починають ходити, можуть знову повноцінно жити. Саме за ці моменти я люблю службу в ЗСУ, – говорить Мирослава.
Мирослава розповідає, що найважче було пристосуватися до роботи з військовими після мінно-вибухових травм і складних ампутацій. Для кожного пацієнта складають індивідуальний план відновлення. Особливо важливо мотивувати бійців, які перебувають у депресії після поранень.
Вона пригадує випадок із колумбійським добровольцем Озаріо Фарондою, який після ампутації ноги пройшов складний шлях реабілітації та знову став до служби в ЗСУ оператором дронів.
Ще один пацієнт Мирослави — нацгвардієць Юрій Гапончук, який після реабілітації став громадським діячем і допомагає ветеранам соціалізуватися. Він заснував ампфутбольний клуб і мотивує інших військових займатися спортом.
Мирослава також пройшла ротацію на сході України у 66 мобільному військовому госпіталі. Там переконалась, що ЗСУ це її друга сім’я.
В госпіталі ми їли і жили разом з пацієнтами. Військові постійно розповідали свої історії, до нас їх часто привозили хлопців прямо з позицій: брудних, в шоковому стані. Захоплюєшся мотивацією людей, особливо тих, хто пішов служити на початку повномасштабного вторгнення. Вони після лікування одразу повертались у свої військові частини, – каже Мирослава Кузін.
