Заступник міністра охорони здоров’я Павло Ковтонюк розповідає Українській правді.Життя, що потрібно знати про реформу охорони здоров’я.
— Які цілі переслідує реформа?
— Реформа насамперед переслідує мету створення максимально можливого фінансового захисту здоров’я для кожного громадянина України — незалежно від місця його реєстрації або можливості заплатити в момент отримання лікування.
Головна мета реформи, щоб здоров’я стало реально гарантованим правом, щоб кожен громадянин отримував максимальний захист свого здоров`я — від Харківа до Львова, від Севастополя до Києва.
— Які ризики несе реформа та яка економічна доцільність такого реформування?
— Ми беремо всі кошти, заплановані на систему охорони здоров’я, і витрачаємо їх не на утримання будівель лікарень, а на лікування, відновлення та збереження здоров’я конкретних людей.
Звичайно, це велика зміна в системі, найбільша за 70 останніх років.
Сьогодні наш головний ризик — знову, вкотре за роки незалежності не зробити цю зміну, залишити все як є, чекати, поки система розвалиться остаточно, а всі лікарі поїдуть з країни.
Про економічну доцільність реформи можна говорити на різних рівнях.
Для місцевої влади вона в тому, що ми перестаємо витрачати кошти за застарілими нормативами і даємо медзакладам права оперативного управління своїми бюджетами. Це — економія, інвестиції в енергоефективність, можливість будувати нові заклади за сучасним стандартом.
Для суспільства — працююче національне солідарне страхове фінансування з рівним покриттям для всіх — це захист кожного громадянина без залежності від його фінансового стану. Це означає, що гроші йдуть за реальною послугою для реальної людини, кожна гривня створює здоров’я і не витрачається марно.
Для держави здоров’я людей, їх швидке відновлення після хвороби, вчасне звернення до лікаря, — це ріст ВВП, це розвиток людського капіталу, це впевнені в майбутньому громадяни, які почувають себе в безпеці у своїй країні.
— Чи не буде на практиці гірше, ніж було?
— Важко уявити, що можна погіршити той жебрацький стан, в який держава поставила пацієнтів, лікарні та лікарів за всі ці роки.
Ми впевнені, що місцеве самоврядування налагодить прозору та насамперед розумну роботу комунальних медзакладів. Зі свого боку ми забезпечимо оплату медичних послуг за єдиними для всіх зрозумілими правилами.
Пацієнт зможе розуміти, на покриття яких послуг може розраховувати.
Лікар зможе розуміти скільки від заробить залежно від виконаної роботи.
Медичний заклад — який дохід отримає від надання медичних послуг.
Ця реформа робиться перш за все для громадян, а не для чиновників. І, зрештою, саме пацієнт буде обирати, в який медзаклад йти і куди підуть кошти — це децентралізація до рівня пацієнта.
— Зараз охорона здоров’я дофінансується з місцевих бюджетів, тому що субвенції від держави не вистачає. Що з цим робити?
— Реформа фінансування та автономізація медичних закладів рішеннями місцевих рад фактично розблокує майно громад. Це дозволить громадам оптимізувати медичну інфраструктуру і замість щомісячних витрат на опалення порожніх приміщень, наприклад, одноразово вкласти у енергоефективність.
Роль держави — фінансовий захист громадян і оплата медичних послуг на єдиному для всіх рівні. Тарифи на послуги в межах гарантій держави будуть покривати усі витрати на їх надання. Місцева влада зможе зосередитися на інвестиціях в інфраструктуру та власних місцевих програмах.
Також дуже важливо, що зараз питання бюджету системи охорони здоров’я отримає практичний вимір. Кожного року ми будемо розуміти, на що конкретно державі вистачає грошей, та прозоро фінансувати ці послуги.
Тому збільшення коштів на охорону здоров’я при обговоренні щорічного державного бюджету — це питання, в якому буде дуже багато союзників — і лікарі, і об’єднані громади, і міста.
— Виглядає так, наче громада утримує інфраструктуру, але не приймає участі в організації медичної допомоги мешканцям громади.
— Медичні послуги мешканцям громади надає лікар, а організовує ці послуги керівництво лікарні. Громада в особі місцевої ради є власником лікарні, обирає керівника закладу і ухвалює всі стратегічні рішення.
Тому безумовно місцева влада бере участь у організації допомоги, і дуже важливу участь. Адже питання, чи знаходиться у фізичній доступності для людини та чи інша медична послуга — це питання саме до громад.
Є межа, за якою головним стає лікар та менеджер охорони здоров’я, а не чиновник. В усьому світі лікарні працюють автономно.
В Україні вони також будуть працювати автономно і лікарі більше не будуть носити хабарі чиновникам “за місце в лікарні”. Це принципово, бо якщо це буде продовжуватись, ми всі і далі будемо хворими — це дуже погана угода для нас всіх.
— Обсяг державного гарантованого пакету досі не встановлено. Що буде, якщо 210 гривень на пацієнта, про які говорило міністерство не вистачить?
— Зараз українець через загальне оподаткування (ПДВ, акцици тощо) сплачує за рік в середньому 1760 гривень на медицину. Це “страховий внесок” кожного.
Означені цифри 210-280 гривень — це тільки частина цих коштів, яка йде на фінансування первинної ланки. В неї не входять ліки та послуги лікарів-спеціалістів.
Річний бюджет за 2000 пацієнтів складає близько 500 000 гривень. За нашими розрахунками, первинній медичній практиці (лікар + 2 медсестри), вистачить і на оплату і організацію праці, і на оренду з комунальними платежами. В містах, де лікарі сидять великими групами та розподіляють витрати на інфраструктуру, це буде ще вигідніше.
Також для лікарів відкривається можливість працювати у статусі ФОП. Допомога в бюрократичних питаннях з боку місцевої адміністрації — легка і дуже вигідна можлива інвестиція.
Якщо місцева влада зможе зробити в своїх амбулаторіях та поліклініках енергоефективну інфраструктуру і здати її лікарні в оренду, наприклад, за 1 гривню, то лікарі первинки зможуть отримувати зарплату на рівні національної поліції. Але чи робити так — це вже політичне рішення на місцях.
Всі ці можливості відкриє ухвалення закону “Про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів”, який ми готуємо до внессення до Верховної Ради.
— Навіщо великим містам потрібні госпітальні округи? Чому міста мають об’єднуватись з територіями навколо?
— Зараз найпотужніша інфраструктура є насамперед в містах — і люди з територій навколо їздять лікуватися саме в міста. В системі, де діє національний страховик, кожна надана послуга буде оплачена Національною службою здоров’я України.
Тому містам дуже вигідно, бути центром госпітального округу і отримувати кошти за надання послуг громадянам.
Також, рішення про додаткові інвестиції на підсилення та перепрофілювання медичних закладів будуть прийматися з огляду на реальну кількість мешканців, що прикріплені до сімейних лікарів на цій території.
Містам, які вже мають інфраструктуру дуже вигідно ставати центрами госпітального округу — на ту саму інфраструктуру можливо буде спочатку отримати більше інвестицій на підсилення мережі, а потім надавати максимальну кількість послуг, які оплатить за громадян Національна служба здоров’я України.
Рада госпітального округу — це насамперед майданчик для залучення капітальних інвестицій згідно з розробленим планом розвитку госпітального округу. Але якщо якісь міста вирішать наполегливо відмовлятися від можливих інвестицій, то, думаю, донори будуть з повагою ставитись до цього рішення, а інші регіони навіть з радістю.
