У Косові підприємці зайнялись вирішенням проблеми зі сміттям, вони відкрили приватну організацію, яка приймає неорганічні відходи та при цьому платить за них гроші. Про це на своїй сторінці у Facebook повідомили місцева косівська журналістка Аліса Мудрицька.
“Цим займається приватне підприємство «Мотря-екодовкілля», яке очолює Тарас Мельничук, – пише Мудрицька. – Проблемою утилізації сміття молодий підприємець цікавиться давно, майже з дитинства. Адже у його рідному селі Вербовці тривалий час було сміттєзвалище, яке околиці не прикрашало і «не озонувало»”.
Активно збирати вторинну сировину підприємство почало торік. Посприяла цьому Косівська міська рада, яка взялася налагоджувати сортування сміття. Почали з пет-пляшки, бо вона не утилізується природним шляхом. Тепер у Косові починають встановлювати менші за розмірами ящики з металевої сітки – для збору скляних пляшок. Щоправда, деякі жителі кидають у них пакети з побутовим сміттям, памперси тощо.
Отже, сортування сміття у Косові стимулювало до роботи ПП «Мотря-екодовкілля». Тепер не треба чекати, поки хтось привезе сировину. Підприємство самостійно забирає пляшки зі спеціальних ящиків і має з чим працювати.
Воно приймає у населення такі види вторинної сировини: пластик і пет-пляшки, в тому числі від олії, миючих і чистячих засобів, шампуню – 2 гривні за кілограм; скляні пляшки від горілки, вина, шампанського і пива (40 видів) – 20 копійок за штуку; бляшанки від пива та інших напоїв, в тому числі деформовані, – 15 грнивень за кілограм; макулатуру – 2 гривні за кілограм; картон – 2,20-2,30 гривень за кілограм; целофан, поліпропілен, харчову плівку – 2 гривні за кілограм. Сюди можна сміло везти тріснуті, надщерблені, а то й розбиті пляшки і банки – склобій приймають по 55 копійок за кілограм.
“Пластикову плівку ми утилізуємо, з неї виготовляють каналізаційні люки, – розповів Ярослав Мельничук, батько Тараса (вони працюють разом). – Пет-пляшки сортуємо по кольорах, від олії – окремо. Потім стискаємо їх (маємо для цього прес), щоб максимально зменшити габарити. Тоді відправляємо на переробку”.
Багато жителів міста і району вже здавали вторинну сировину цьому підприємству. Були такі, хто привозив скляні і пластикові пляшки, відмовлявся брати за це гроші, довго тиснув підприємцям руки і казав:
«Ви молодці. Робите дуже потрібну і корисну справу. Тепер це не валятиметься у лісах і не плаватиме у водоймах».
Одна жінка привезла чотири мішки різних пляшок. Отримала за них 48 гривень, зраділа. Розповіла, що на її вулиці забирають сміття. За вивезення кожного мішка вона платить 15 гривень. Отже, довелося би витратити 60 власних гривень, а тут їй, навпаки, дали гроші.
Бувають і неприємні випадки. Дехто привозить вторинну сировину з таким настроєм, ніби везе яйця Фаберже на аукціон Сотбіс. Коли отримує невелику суму, починає скандалити, мовляв, розраховував на більше, даремно гнав машину і палив бензин. Підприємці його заспокоюють, кажуть, що не треба їхати спеціально, можна дочекатися попутної поїздки у цьому напрямку. Так усім вигідно – і людям, і підприємству, і довкіллю.
Мельничуки роблять ще одну добру справу – безкорисливо, на добровільних засадах. Вони дізналися про те, що у місті Дніпрі волонтери розробили програму «Батарейки, здавайтеся!». Її мета – налагодити на громадських засадах збір і складування батарейок та акумуляторів, які є дуже шкідливими для довкілля і здоров’я людини. Волонтери шукають інвесторів для будівництва підприємства, яке би вирішило цю проблему.
“Проблема в тому, що на західній Україні немає заводів з переробки вторинної сировини та утилізації сміття. Вони є в центральній і східній частинах нашої держави, — розповідає Ярослав Мельничук. – У 2015 році я з сім’єю побував в Австрії і бачив у її столиці – Відні діючий завод з переробки сміття. Там встановлені потужні фільтри, немає диму і смороду. А наші люди таких підприємств чомусь дуже бояться. Мені кажуть: «Покажи, де вони є в Україні, доведи, що вони не шкідливі». Я на це відповідаю: «А ти покажи мені, де в Європі ти бачив сміття у лісах, ріках чи на берегах». Розвинуті країни цю проблему вирішують. Там є чіткий підхід: більшість відходів життєдіяльності людини – це не сміття, а вторинна сировина, яку можна і потрібно переробляти. Якщо ми не налагодимо переробку власного непотребу, то потонемо у ньому.
“Європейські країни дають раду своєму сміттю, буває, що завозять його до себе навіть з інших держав, — вступає у розмову Тарас Мельничук. – Вони у плані напрацювань і технологій переробки вторинної сировини перебувають зараз в 11-му класі, а Україна щойно пішла у перший. Нам потрібно налагодити екологічне виховання людей, в першу чергу – дітей. Треба вчити їх самостійно сортувати відходи. Треба створити умови для цього. У Німеччині стоять сім різних контейнерів для сміття. Кинеш щось не туди – плати великий штраф. Дуже потрібно розробити цікаві і креативні навчальні програми для школярів, щоб вчити їх берегти довкілля змалечку. Адже проблема екології – це питання майбутнього. І школярі, молодь мають бути зацікавлені в цьому найбільше. Для полегшення процесу збору і переробки пет-пляшки екологи радять зменшувати її об’єм – самому стиснути, а ще краще – скрутити. Ярослав Мельничук показав, як це робиться. Треба відкрутити корок, взяти пляшку обома руками так, як берете мокру білизну, «викрутити» її, а тоді закрити корком. А Тарас Мельничук просив жителів району полоскати водою пляшки від молока перед тим, як їх викидати. Чисті не розповсюджуватимуть смороду і шкідливих бактерій”, – розповідає чоловік.
Тарас Мельничук показав кілька ящиків бляшанок від пива у доброму стані. Сказав, що мріє зробити з них тепловий колектор, бо цікавиться джерелами альтернативної енергії. Бачив такий пристрій в Інтернеті.
“З одного боку, погано, що наші люди змушені їздити на заробітки в Європу, – каже Тарас Мельничук. – А з другого, – добре, бо побачать, як там люди живуть, зокрема, як сортують і переробляють сміття. Коли повернуться сюди, то, сподіваюся, і в нас таке запровадять. Якщо ми не налагодимо переробку та утилізацію вторинної сировини, кількість скарбничок для збору благодійних коштів на лікування людей, зокрема дітей, в тому числі онкохворих, постійно збільшуватиметься. Природа не прощає наруги над собою”.
Автор статті та фото
Аліса Мудрицька
