“Репортер” публікує 19 історію кохання у своєму конкурсі Love is…. Розкажіть нам свою реальну чи вигадану історію, збирайте лайки та вигравайте чудові призи. Конкурс приурочений до Дня святого Валентина. Всі умови конкурсу дивіться за цим посиланням.
Зірочка у волоссі
Було це давно. Ще як були ми дітьми. Так мило колись познайомились.
Батьки водили нас в один садочок і всі чомусь казали, що ми «чоловік» і «дружина». Мені мама завжди згадує, як я не хотіла йти в садок, якщо Сашка ще не було, і він теж так завжди робив.
Ми були справжньою дитячою парою. Завжди разом виступали, разом гуляли, разом сиділи за однією партою.
В мене як в дитинстві, так і зараз жахливий почерк. От, як сьогодні пам’ятаю: сидимо ми разом на занятті і вчать нас палички рівненько писати. Мені, звісно, ніяк не виходило. Сашко, як мій справжній захисник і помічник, тишком-нишком написав замість мене аж цілий рядок (!!!) паличок і тягне руку догори: «Зоряно Орестівно, подивіться, як Леся гарно палички намалювала!».
Ця його добра душа збереглась у ньому і донині. А потім закінчився садочок. Сашко, як справжній мужчина, закінчив його першим (бо був старшим від мене на рік, а я залишилась ще на рік в садочку) і пішов до школи добиватись для нас успіху. Тут і почались перші труднощі в нашому дитячо-сімейному житті. І було як у всіх – він у школі, я в садочку, наші стосунки заїдав побут.
За збігом обставин, йому довелось їхати до бабці в Штати. Ця відстань принесла в наші стосунки крах і руїни.
І ось, не бачились ми довгих 10 років. Обоє вже повиростали: Сашко став видним галицьким леґінем, а я… Я залишилась такою ж кучерявою і смішною. За стільки років ми встигли забути один одного, а заодно і наші міцні дитячі почуття, проте в долі були на нас свої плани.
Невпинно наближався мій випускний бал, і я мимоволі почала згадувати дитинство, переглядати старі фотографії, та пильно відсортовувати в голові маленькі спогади про нього. Я вирішила знайти Сашка. Звісно, в період панування інтернету знайти якусь людину не так вже і важко, особливо, якщо знаєш його ім’я. Ми почали знову спілкуватись. І, уявляєте, що трапилось?! Так, звісно, Пані Доля вкотре приберегла для нас цікаву несподіванку. Сашко виявився найкращим другом мого брата, тому спілкування і зустрічі стали частішими.
Та не все так було добре. Відстань знову закрадалась в наші і без того крихкі стосунки. Я була вимушена їхати на навчання в не такий далекий, але все ж закордон – Польщу. Та хто б міг подумати, що саме відстань зблизить нас, як ніщо інше. Його постійно підтримка давала мені сил миритись з відсутністю дому.
А потім, потім були найкращі літні канікули в моєму житті. Будиночок на березі озера і неймовірне зоряне небо над нами. Сашко казав тоді, що якщо трошки постаратись – можна одну зірочку з неба дістати і вплести мені в кучері. Він був неймовірний.
А зараз, зараз ми щасливі разом. Сказав мені нещодавно: «Я кохаю тебе ціле життя, а закохуюсь в тебе щоранку».
А що ж далі? А далі буде… І ви скажете, що все це вигадано, чи може все ж реально? Але чому ж вигадане не може бути реальністю?..
Олександра Оленчук
2016 рік
Голосуйте за цю історію за наступними посиланнями: Facebook/ВКонтакте
Comments are closed.