“Репортер” публікує 12 історію кохання у своєму конкурсі Love is…. Розкажіть нам свою реальну чи вигадану історію, збирайте лайки та вигравайте чудові призи. Конкурс приурочений до Дня святого Валентина. Всі умови конкурсу дивіться за цим посиланням.
Відмінниця
Вона робила все так, як від Неї очікували.
Батьки хотіли, щоб Вона добре вчилася.
Плакала над підручниками, не мала подруг, не ходила гуляти, не займалася ні спортом, ні музикою і закінчила трикляту школу із золотою медаллю.
Мріяла стати біологом… Батько бачив Її тільки юристом і “запхав” на юрфак.
Зубрила, зубрила, зубрила вдень і вночі. Не ходила ні на дискотеки, ні в кіно, не бігала на побачення з хлопцями, не їздила у туристичні мандрівки в гори… Закінчила ненависний юрфак з червоним дипломом.
Хотіла стати адвокатом… Їй пророчили наукове майбутнє.
Втупила в аспірантуру ненависного юрфаку. У 28 захистила кандидатську, у 34 – докторську. Стала доцентом, потім професором і очолила одну з кафедр ненависного юрфаку.
Не ходила на корпоративи, не брала участі в кафедральних посиденьках, не обговорювала чуже особисте життя. Свого – не мала…
Студенти обожнювали і поважали Її – принципова, справедлива, дуже кваліфікована; одна біда – оцінками не торгує…
Колеги боялися і тихо ненавиділи. Для одних Вона була конкурентом, для інших – посміховиськом.
Її завжди оточував ідеальний порядок. Книги і зошити лежали на столі рівненькими стовпчиками, олівці, однаково загострені, стирчали зі скляночки тільки “писочками” догори, скріпки – в червоній скриньці зліва, кнопки – в червоній скриньці справа… Постіль Вона прасувала ретельно з обох боків, рушники складала по-особливому. Усі тарілки і чашки були обов’язково і тільки темно-сині, ложечки покомплектовані за розміром, зубна щітка – обернена щетинками до стіни…
Вона купувала тільки дорогі парфуми, білизну та взуття, хоча могла сидіти заради цього напівголодна. Ніхто не знав, якого насправді кольору Її волосся – не могли встежити, щоб Вона не встигла забігти у перукарню підфарбувати корені…
До сорока Її вважали перспективною нареченою, після сорока – дивакуватою старою дівою… Вона себе ніким не вважала. І жила так, як від Неї очікували, підтримуючи свій ідеальний порядок (щоб не повіситися).
Його зустріла у сорок три. Він був старшим на два роки, удівець, мав сина. Його не дратувала Її дріб’язковість і педантизм – Він бачив у цьому зібраність і акуратність. Від Неї нічого не очікував – просто прийняв усе, як є, і щиро віддавав нерозтрачений надлишок любові.
Дивовижні два місяці Вона жила наче в казці! Відчувала себе на десять років молодшою, відчувала, що готова до будь-яких змін і рішень, що вперше в житті здатна на те, чого хоче сама.
…Він подзвонив пізно ввечері. Голос Його був схвильований, говорив швидко. Йому скоро сорок шість. Такої можливості більше не буде. Його запрошують у столицю на омріяну посаду, до якої прагнув останні десять років. Рішення треба прийняти негайно! Вона готова покинути все і поїхати з Ним?
Готова? Вона мовчала… Хотіла поїхати, стати щасливою домогосподаркою в Його новому будинку, матір’ю Його тринадцятирічного сина. Хотіла бути просто потрібною комусь жінкою, дружиною…
Зробила те, чого від Неї очікували – стала деканом ненависного юрфаку.
А через два тижні одна з лаборанток довідалася страшну таємницю: Її справжнє волосся – руде, з пасмами сивини…
Людмила Лінник
Голосуйте за цю історію за наступними посиланнями: Facebook/ВКонтакте
