“Репортер” публікує 17 історію кохання у своєму конкурсі Love is…. Розкажіть нам свою реальну чи вигадану історію, збирайте лайки та вигравайте чудові призи. Конкурс приурочений до Дня святого Валентина. Всі умови конкурсу дивіться за цим посиланням.
Кнопка
Вперше я побачив її десятого серпня 2014 року. Наш батальйон саме готувався до виїзду в Дебальцеве. Галинка прийшла донас у взвод медиком. Усі без вийнятку намагалися їй приділяти свою увагу і допомагати, так як вона була дуже маленькою та тендітною. За невеликий зріст і вагу її всі називали Кнопка. Вона не ображалась і цей позивний залишився з нею до закінчення ротації.
Маленька дівчинка незважаючи на всі можливі небезпеки прагнула потрапити на війну, війну від якої тікали і ховались сотні здорових і дужих хлопців по усій Україні…
Наказ про виїзд в зону АТО не заставив на себе довго чекати. Тринадцятого серпня з ранку ми вирушили на схід. Як виявилось наш батальйон відправили на блок пости в районі Дебальцево, Вуглегірська, Горлівки. Наш взвод потрапив на один із найнеоблаштованіших блок постів. За сім кілометрів від Дебальцево. Це була дорога на Луганськ.
Вона, тобто Галинка, все більше захоплювала мене. Практично кожного вечора перед сном я приходив в ту частину нашого табору де жила Галя. Це вже була свого роду традиція. Ми любили просто посидіти в сутінках біля її намету і поспілкуватись. Говорили про різні речі, як про війну так і про мирне життя. Я дізнався, що якось вона пішла з друзями в похід у гори з ночівлею. Там вона так замерзла, що заріклася більше не ходити в походи з наметом. Та доля вирішила по своєму і тепер вона тут, і живе в наметі і проживе так 55 днів.
В один з таких приємних серпневих вечорів ми, як завжди, сиділи з Галинкою біля її намету і спілкувались. Година вже була досить пізня, і мені залишалась якась година друга до нічної зміни. Тому я вирішив, що піду посплю трішки. І тут, коли я побажав їй приємних та солодких снів, Галя мене поцілувала, сказала добраніч і сховалась у наметі…
Сказати, що я був шокований це не сказати нічого. Я був збентежений, розгублений, але головне – щасливий. Я був на сьомому небі від щастя. Вона – ця прекрасна, чудова, мила, тендітна дівчина не байдужа до мене.
З нетерпінням я чекав вечора, щоб знову зустрітися знею, з тією, чиє ім’я повторюю в умі цілий день. Зустрітись, щоб відкрити їй своє серце, душу, розказати про свої почутя до неї. Я відчував, що так, саме вона, Галя — це та людина, з якою я хочу бути до кінця своїх днів.
Ніч була місячна, тепла й на диво тиха. Ми стояли один напроти одного ,тримались за руки . Ми розуміли – всі слова вже зайві. Нам було достатньо одного погляду, одного дотику рук, одних обіймів і одного поцілунку. Поцілунку, який сказав все, відкрив всі наші почуття, поцілунку, який був красномовнішим за всіх поетів разом узятих. Поцілунку, який поєднав наші дві долі разом. Ми закохались…
За півтори року, що я їжджу в зону АТО, це моя найприємніша ротація. Ми з Галинкою вже понад рік як разом. І часто згадуємо разом ті веселі й сумні дні, які провели там під Дебальцевим. Саме там, у вирі смерті та страждань, зародилося наше кохання. І я дякую Богу й долі, що звели мене з нею, моєю маленькою Кнопкою. Я кохаю її, я кохаю її понад усе на світі, і вона мене теж кохає.
Богдан
Голосуйте за цю історію за наступними посиланнями: Facebook/ВКонтакте
