Друга ротація офіцера запасу Ігоря з Івано-Франківська проходить у Кримському. Тут під його керівництвом – взвод розвідки.
Нацгвардієць у мирному житті обіймає високу посаду – заступник директора фірми, яка займається комп’ютерною технікою. Теплий та затишний офіс керівника чоловік не вагаючись проміняв на бліндажі та військову форму.
«Знаєте, це, напевно, неспокійна душа. Я брав участь в усіх революціях, починаючи зі студентської революції на граніті в 1991 році, і також брав участь в усіх інших. Вважав своїм громадянським обов’язком, – каже Ігор. – Окрім того, я офіцер, а честь офіцера вимагає дотримуватися тієї присяги, що ти давав. Хоча я був в запасі, військову освіту отримував на кафедрі, не кадровий».
Ігор розповідає, що останні декілька років цікавився військовою темою – проходив навчання, їздив на збори. Жартує, мабуть було передчуття, що у майбутньому ці навички йому стануть у пригоді.
Під час першої ротації боронив Попасну. Тоді, як і зараз, їхній блокпост постійно потрапляв під обстріли – режим тиші порушувався щодня.
«Нас обстрілювали з мінометів, коли ми потрапили у Попасну – ще були військові дії, але там була трохи більша відстань між нашими кордонами і кордонами сепаратистів, ніж у Кримському».
Селище Кримське, де проходить друга ротація командира взводу розвідки, майже повністю зруйноване. Місцевих мешканців лишилось дуже мало, є проблеми зі світлом, теплом та водою. Зараз бойовики селище не обстрілюють. Втім, сепаратисти не полишають спроби спровокувати нацгвардійців.
«Перемир’я було доволі умовним – все одно відбувається диверсійна діяльність з боку терористів. У нас, наприклад, щодня відбуваються якісь провокації, диверсійні групи ходять за 400 метрів від нас. Так, артилерія не працює по нас, але пострілювати продовжують. Ввечері стріляли в нашу сторону з гранатометів, АГСів, зі стрілецької зброї. Буває, виходить танк сепаратистів, постріляє, потім ховається. Ми на ці провокації не реагуємо, без необхідності не стріляємо навіть у відповідь».
На території блокпосту навіть є дорога поміж бліндажів, яку бійці не переходять, а перебігають – надто вона небезпечна. Сам Ігор розповідає, дислокація та задачі у Кримському набагато відповідальніші, ніж у Попасній. Каже, у такій близькості від сепаратистів нацгвардійці не мають права на помилку.
«Страшно, звичайно. Брехня, що не страшно. Просто є сила волі, розуміння обов’язку».
